Корнєєв отримав довгий строк і довічну заборону на медичну діяльність. Шумов — кілька років позбавлення волі. Посередник із продажу колекції — свій строк. Артур — ще серйозніший. Орлов, з урахуванням інших епізодів, отримав найтяжчий вирок серед чоловіків. Марина як одна з організаторок отримала вісімнадцять років.
Коли конвой підвів її з лави, вона озирнулася.
— Тату, пробач! Будь ласка, тату!
Матвій дивився в стіну перед собою. Потім повернув голову.
— Знаєш, Марино, мені більше нічого тобі сказати.
Усі слова закінчилися ще тієї суботи.
Конвой вивів її. Кирило поклав руку батькові на плече. Вони вийшли із зали мовчки.
Старий будинок Матвій продав молодій родині.
Дружина нового власника ходила кімнатами, торкалася старих печей, розглядала стелі й повторювала:
— Яка краса… Тут ніби кожна деталь жива. Скільки характеру, скільки історії.
— Цей будинок був мрією моєї покійної дружини, — сказав Матвій. — Будь ласка, бережіть його. Він заслужив хороше життя.
Перед відходом він дістав мікрокамеру з-за цифри XI. Вона більше була не потрібна.
А годинник він забрав із собою.
Кирило допоміг батькові переїхати в невелику світлу квартиру поруч зі своєю родиною. Одну кімнату Матвій перетворив на майстерню: поставив верстак біля вікна, розклав інструменти, розставив коробки з деталями.
Підлоговий годинник Віри став у вітальні й цокав так рівно, ніби нічого не сталося.
За рік прийшов лист.
Звичайний сірий конверт. Нерівний почерк.
«Тату, я знаю, що ти, найімовірніше, не відповіси. Але я мушу написати. Мені шкода. Я була жадібною і жорстокою. Тут надто багато часу, і він змушує думати. Я не прошу прощення. Просто пам’ятаю, як ти казав, що навіть зламані речі можна полагодити. Я намагаюся. Може, мені знадобляться всі вісімнадцять років. Я завжди тебе любила. Просто забула, як це доводити».
Матвій прочитав листа тричі…
