Слово «бабуся» прозвучало в тиші квартири дуже дивно й незвично. Воно здавалося відлунням із якогось зовсім іншого, давно забутого життя. Рано-вранці Лера завантажила в багажник свого старого позашляховика дорожню сумку з речами й об’ємну аптечку.
Це була не звичайна домашня аптечка, а справжня, професійна польова укладка. Бинти, якісний антисептик, надійний джгут, шприци й сильні знеболювальні. Це була стара в’їдлива звичка, якої вона так і не змогла позбутися в мирному житті.
Вона ретельно перевірила мастило в двигуні й долила води в бачок омивача. Машина була справді стара, з місцями проіржавілими порогами, але її двигун працював як годинник. Лера сама особисто перебирала його холодної зими минулого року.
Електронний навігатор вона брати не стала. Книга старих перевірених карт звично лежала на пасажирському сидінні, розгорнута на потрібній їй сторінці. До рідного села Тальники залишалося рівно 320 кілометрів шляху.
Із них 200 кілометрів становила широка головна траса, а ще 80 — звивиста регіональна дорога. А от останні 40 кілометрів — це підступна ґрунтівка через густий ліс, що йде повз болотисті низини. Там улітку завжди люто гудуть хмари комарів і постійно висить важкий, задушливий запах стоячої води.
Лера чудово знала цю лісову дорогу, адже буквально виросла на ній. Перші 200 кілометрів шляху трасою промайнули зовсім непомітно. Дорога була рівна, а зустрічних машин траплялося зовсім мало.
Була п’ятниця, спокійна середина дня. Старий позашляховик упевнено тримав швидкість 90 кілометрів на годину, а мотор під капотом урчав рівно й приємно. Лера вела машину однією рукою, а другою дбайливо підтримувала живіт на рідкісних вибоїнах.
На регіональній дорозі ситуація стала помітно гіршою. Асфальт спершу пішов грубими латками, потім змінився гострим щебенем, а далі перейшов у глибокі колії з висохлою твердою глиною. Лера була змушена скинути швидкість до сорока кілометрів на годину.
Шибки автомобіля швидко вкрилися щільним шаром сірого пилу. Вона ввімкнула двірники, але ті лише розмазали бруд по лобовому склу. Ближче до сьомої години вечора вона, нарешті, звернула на ту саму лісову ґрунтівку.
Дорога різко пірнула в густий ліс, ніби в темний тунель, а крони дерев щільно зімкнулися над головою. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя лише рідкісними світлими плямами. Повітря тут стало зовсім іншим: дуже вологим, важким, із виразним присмаком старого торфу.
Лера опустила бокове скло й із насолодою вдихнула до болю знайомий запах. Місцеві широкі болота починалися просто звідси й тяглися на добрих двадцять кілометрів по обидва боки дороги. Щоліта цю ґрунтівку сильно підтоплювало, і по її узбіччях завжди стояла каламутна бура вода, з якої стирчали жорсткі пучки осоки.
Вона обережно проїхала приблизно 25 кілометрів ґрунтовою дорогою, коли раптом побачила попереду повалене дерево. Це була стара, неймовірно товста береза, яка впала просто впоперек дороги. Її потужне коріння було з силою вивернуте із землі разом із величезним пластом ґрунту, стирчачи, мов вирваний хворий зуб.
Вочевидь, старе дерево впало від сильного пориву вітру, і сталося це зовсім недавно — зелене листя на гіллі ще навіть не зів’яло. Лера заглушила мотор, вийшла з машини й уважно обійшла перешкоду. Масивний стовбур лежав рівно від узбіччя до узбіччя, і об’їхати його дорогою було зовсім неможливо.
Ліворуч від дороги була глибока канава, по вінця наповнена водою. Праворуч же виднівся пологіший з’їзд до болотистої низини, густо вкритий прим’ятою травою. Хтось до неї вже об’їжджав цю перешкоду, бо на траві виднілися чіткі сліди автомобільних шин.
Вона повернулася в салон машини й задумливо подивилася на свій великий живіт. До рідних Тальників залишалося проїхати всього близько 15 кілометрів. Пішки цей шлях зайняв би годин із п’ять, і то за умови відсутності вагітності, та й явно не такою небезпечною дорогою.
Розвертатися зараз означало їхати назад 80 кілометрів до регіональної траси й намагатися шукати інший об’їзд, якого там, можливо, взагалі не існувало. «Поїду просто через низину», — рішуче подумала Лера. Сліди чужих шин були дуже виразними, а отже, хтось тут нещодавно проїхав і успішно уникнув пастки.
Вона впевнено ввімкнула знижену передачу. Важкий позашляховик повільно сповз із накатаної дороги, і його колеса намацали м’який ґрунт. Висока трава голосно зашурхотіла просто під днищем автомобіля.
Попереду виднілися метрів двадцять відносно пологого спуску, а потім починався крутий підйом назад на дорогу, вже за поваленим деревом. Але рівно на середині цього спуску праве переднє колесо машини раптом провалилося. Воно влучило не в яму, а в підступну, неймовірно м’яку торф’яну подушку, яка зверху виглядала як цілком твердий ґрунт.
Машину різко хитнуло вбік, і Лера інстинктивно вивернула кермо до упору. Позашляховик загрозливо нахилився, а його заднє колесо повністю втратило зчеплення з ґрунтом. Автомобіль повільно, страшно й невідворотно повільно почав сповзати боком по мокрому трав’яному схилу вниз, просто до болотистої низини.
Лера щосили вдарила по педалі гальма, але це було цілком марно. Колеса ковзали по вологій траві легко, наче по розтопленому маслу. Вона швидко перемкнула коробку на задню передачу, і потужний двигун надривно заревів.
Але колеса лише шалено крутилися вхолосту, щедро розкидаючи навсібіч великі шматки рідкого бруду. Машина зупинилася тільки в самому низу, в неглибокому сирому яру, сильно нахилившись на правий бік. Двигун захлинувся й остаточно заглух.
Важка тиша навалилася на неї одразу: глуха, типово болотяна, без жодного зайвого звуку. Було чути тільки тихе, зловісне булькання каламутної води десь під колесами. Лера тремтячими, раптом мокрими від поту руками відстебнула ремінь безпеки.
Вона спробувала відчинити водійські дверцята, але ті намертво застрягли й не піддавалися через надто сильний нахил кузова. Довелося з величезними труднощами перебиратися на сусідній, пасажирський бік. Ці дверцята відчинилися, але зовні Леру чекали лише в’язкий бруд і холодна вода по саму щиколотку.
Вона дуже обережно вилізла із салону, щосили тримаючись за край дверцят. Раптом її опорна нога зрадливо ковзнула по багнюці. Лера судомно вхопилася за край металу, і саме в цю мить стара, наскрізь іржава петля дверцят із хрустом луснула…
