— Ми підготували попередній звіт. Дім оцінили в дуже велику суму. Лебедєв погодився, попросив терміново шукати покупця. Оголошення розмістили сьогодні вранці.
Марина заплющила очі.
— Сьогодні?
— Так. І вже був відгук. Покупець серйозний, готовий швидко внести гроші. Зустріч для попередніх паперів призначили за кілька днів.
Ще два дні. Усього два дні — і її дім могли б висмикнути в неї з-під ніг. Дім, де вона прожила майже все життя.
— Контакти покупця, оцінювача, копії всіх документів, — сказав Андрій Павлович. — Угоду зупинити. Матеріали будуть передані слідству. Тут є ознаки шахрайства й підробки документів.
— Але агентство не винне! — директор схопився. — Нас теж обдурили!
— Це з’ясовуватимуть окремо. Зараз надайте все, що є.
За пів години Марина вийшла з офісу як уві сні. Ноги погано слухалися. Андрій Павлович підтримав її під лікоть.
— Вам треба сісти. Тут поруч кафе.
Вони влаштувалися біля вікна. Дільничний замовив їй солодкий чай, собі — каву. Марина тримала чашку обома руками, але тепло не проникало всередину. Там усе було крижане.
— За що? — тихо сказала вона. — Чому він так вчинив?
Андрій Павлович зітхнув.
— Найчастіше причина проста. Гроші. Термінова потреба, борги, бажання почати заново. Я багато чого бачив.
— Ми разом тридцять два роки.
— Іноді люди довго живуть поруч, а потім з’ясовується, що поруч був зовсім не той, ким здавався.
Марина зробила ковток. Солодкий гарячий чай трохи повернув її до реальності.
— Що тепер?
— Поїдемо у відділок, напишете заяву. Далі — експертиза підпису, перевірка довіреності, опитування. Чоловіка викличуть, коли повернеться. Але попереджати його не треба. Нехай думає, що все йде за планом.
Кілька годин у відділку минули каламутно. Марина писала заяву, відповідала на запитання, знову й знову пояснювала, що не підписувала довіреність і не збиралася продавати дім. Молода слідча зі втомленим обличчям уважно записувала кожну деталь. Андрій Павлович розповідав про сліди, запис із камери, агентство.
— Ми діятимемо обережно, — сказала слідча. — Не телефонуйте чоловікові з обвинуваченнями. Це важливо.
Марина кивнула.
Коли вона вийшла на вулицю, вже сутеніло. Зимові дні короткі, і цей день ніби прожив за неї ціле життя. Андрій Павлович провів її до зупинки.
— Тримайтеся, — сказав він. — Ви все зробили правильно.
— Якби не ви…
