Вони тут не були чужими, а тому ця відверта розмова відбулася при них. Так, Віктор був одружений, коли зустрічався з Ларою. Але він її не обманював, коли казав, що вони з дружиною живуть як сусіди.
У нього було своє життя, у неї — своє. Одного разу Світлана зізналася йому, що вагітна від іншого чоловіка, і попросила про розлучення. Віктор був такий радий: сказав, що він теж кохає іншу.
І вони, радісні, побігли до служби реєстрації подавати заяву на розлучення. Так, саме радісні, бо образи більше не було. Було лише полегшення, що в кожного тепер неодмінно життя складеться інакше.
Вони навіть ішли вулицею, сміялися й жартували, за звичкою іноді бралися під руку. Потім знову сміялися, мовляв, помиряться й забудуть, навіщо до служби реєстрації йдуть. Але все ж дійшли, подали заяву, їх за місяць розлучили.
Тільки от Лара раптом зникла. А Віктор не пам’ятав, звідки вона родом, і телефон її мовчав. Він довгі роки мучився, згадував кохану, так і не одружився.
А Світлана народила хлопчика, і все було прекрасно в неї з новим чоловіком. Але потім сталася біда, вони розбилися в машині. А хлопчик — Андрієві тоді було сім років — залишився сам.
І ніхто з родичів не хотів його до себе брати. Дідусів і бабусь не було. Віктор дізнався про дитину й узяв сина колишньої дружини до себе, всиновив Андрія.
Ні, він не приховував, що Андрій йому не рідний, але виховував як рідного. І Андрій, знаючи, що батько йому не рідний, завжди шанував його як батька й дуже любив. Так, він збирався розповісти Каті про все це, просто нагоди ще не трапилося.
А Віктор Павлович уже давно здогадався, чия донька Катя. Теж мовчав. І саме тому не поїхав на вручення диплома, пославшись на уявну хворобу.
Не хотів з’ясовувати стосунки на людях і розраховував поговорити з Ларою вдома, за столом.
Тільки от ніяк не очікував, що Катя не лише донька Лари, а й його донька. — Чому ти нічого мені так і не сказала? Не повідомила про дитину? — запитав він Ларису за столом. — Я бачила тоді вас із дружиною.
— Ви були такі щасливі, — видушила вона із себе. — Ми йшли до служби реєстрації розлучатися. — Але ж я цього не знала.
І ці двоє дивилися одне на одного, розуміючи, скільки років вони втратили. А Катя з Андрієм, обійнявшись, не могли повірити, що отак повернула доля. Тепер вони розуміли, що скоро стануть однією сім’єю: Віктор був рідним батьком Каті й прийомним батьком Андрія.
І ніщо їх не розлучить у цьому світі. Через деякий час Лара переїхала із села до будинку Віктора Павловича. Вони одружилися, щоправда, вже після того, як відгуляли весілля Андрія й Каті.
А весілля молодих було розкішне, з безліччю гостей, у хорошому ресторані. Після весілля молодята вирішували, де провести медовий місяць. Андрій без задньої думки запропонував злітати на тиждень до того самого курортного міста.
Йому якраз надійшов хороший гонорар за останню виграну справу. — Ой, ні, тільки не туди! — Катю аж пересмикнуло від спогадів. — Люба, пробач, я не подумав. — Андрій ляснув себе по лобі.
Звісно, він знав усю ту історію. Просто думав, що Катя вже все забула. Але ні, вона не забула.
Той життєвий урок назавжди закріпив у її свідомості думку про те, що не можна піддаватися емоціям, вірити на слово. Те, що тоді з Богданом це були емоції, тепер було зрозуміло. Молода наївна дівчина потягнулася до дорослого успішного чоловіка, сприйняла брехню за правду.
І добре, що поруч опинилися справжні друзі. І саме завдяки їм у неї тепер було все — і кохання, і сім’я. Вона навіть зустріла тата, який теж виявився хорошою людиною.
І мама тепер теж не сама. Іноді так у житті буває, що два закохані серця роз’єднуються. Образи, нерозуміння можуть розлучити назавжди.
Але в них усе сталося інакше. Диво? Мабуть, так. Причому не раз.
