«Це Тарас, — представила його Олеся. — Я тобі казала». «Так, я пам’ятаю». Катя мляво кивнула.
«Добрий день, Тарасе». «Добрий день, Катю. Я приніс обладнання.
Давайте прослухаємо, що там записалося. Ви ж забрали жучок?» «Забрала». «Ви якась бліда.
Погано почуваєтеся?» «Ні, просто чула дивні слова Богдана по телефону. Сподіваюся, що все ж помиляюся. Він не може так зі мною вчинити.
Втім, давайте вже слухати цей клятий запис». Вона простягнула пристрій Тарасові. Вони всі троє сіли на Катине ліжко, і те, що вона почула, повергло її в шок.
Перша ж телефонна розмова Богдана доводила, у яке страшне павутиння затягували Катю. «Так, дорогий, вітаю», — говорив Богдан комусь телефоном. «Не хвилюйся ти так.
Усе йде за планом. Просто дівчисько виявилося дуже наївним і полохливим. Таку простою поїздкою за кордон не заманиш.
Тут романтика потрібна була. Дівчина про кохання й мріє. І заміж хоче.
За кого? За мене, звісно». Почувся сміх Богдана, від якого в Каті побігли мурашки по шкірі. Її охопили жах і відраза.
То був не той приємний, милий сміх коханої людини, а якийсь гидкий, після якого хотілося якнайшвидше вмитися. «Віра? Та Віра не буде проти. Ти що, дорогий? Вона сама мені цю дівчину під розписку видала.
Ага. Усе чудово. Замовник може не хвилюватися.
Привезу йому недоторкану квітку. Сам? Слухай, я, звісно, був би не проти сам зірвати цей бутончик, але, знаєш, для мене бабки важливіші». Знову почувся гидкий сміх.
Потім знову розмова. «Так, ціна залишається в силі. Усе інше теж за планом».
На цьому розмова закінчувалася. Потім були якісь уривчасті фрази, шарудіння, мовчання. Тарас обережно перемотував запис.
Далі почувся жіночий голос. «Коханий, ти чого так пізно?» Катя згадала. То був голос гінекологині з тієї самої клініки, куди її відправив Богдан.
«Та вирішував питання з квартирою. Треба цій дурепі пилюку в очі пустити наостанок. Мені здається, вона ще в чомусь сумнівається», — відповів Богдан.
«Ясно. Скільки витратив на це?» «Віро, не рахуй копійки. Скоро нам надійде значно більше».
«Знаю. Тому й спокійно все це сприймаю». Далі зовсім непотрібна балаканина.
Катя сиділа червона як рак. Адже подробиці про неї чула Олеся. Та з нею ще гаразд, вона подруга.
Але хлопець, якого вона зовсім не знала, теж тепер усе про неї знав. «Катю, ви не хвилюйтеся», — так тихо промовив Тарас. «Нічого ганебного про вас тут немає.
Але ви ж розумієте, що нам потрібно до кінця все прослухати?» «Розумію», — ледь чутно відповіла вона. Прослуховування тривало. Багато було чого зайвого, нецікавого.
Потім знову одна цікава розмова. І знову телефоном. Англійською мовою.
Катя нормально вчила мову в школі, тому суть зрозуміла. Зрозумів усе й Тарас. А Олесі потім уже пояснили коротко.
Богдан розмовляв із замовником. Вони обговорювали, де й коли зустрічати гостю. Богдан і не збирався нікуди летіти.
Катя мала прилетіти за кордон сама. В аеропорту на неї мав чекати нібито друг Богдана. Він і привезе дівчину туди, куди треба.
Співрозмовники спілкувалися як люди, явно давно знайомі. При цьому перекидалися жартами, цікавилися якимись особистими справами. Катю, а вона вже розуміла, що домовляються саме про неї, обговорювали як якусь річ, ніби кобилу купували.
Обговорили зуби, фігуру, здоров’я. Гидко було це слухати до неможливості. Потім долинув і голос самої Каті…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
