Зовні він лишився тим самим звичайним худорлявим чоловіком із тихим голосом і повною відсутністю зайвих дешевих понтів. Але глибоко всередині нього справді щось фундаментально й безповоротно змінилося. Тепер він ніс колосальну особисту відповідальність не лише за самого себе, а й за кожне сказане ним слово, за кожне ухвалене ним рішення.
Людина його нового статусу зовсім не має права навіть на найменшу, незначну помилку. Свої перші статусні знаки він наніс на тіло у відомого майстра Гриші Голки в підпільній квартирі на південному заході мегаполіса. Це були дві класичні восьмикутні зірки на плечах і характерні тюремні вежі на грудях.
Усього було набито рівно три високі вежі, і кожна з них символізувала окрему відсиджену ним ходку за ґратами. На палець він наніс великий перстень — особливий відмітний знак найвищої кримінальної еліти. Майстер робив свою копітку роботу дуже довго й неймовірно боляче, але Борис навіть не морщився й мужньо терпів усе в повному мовчанні.
Гриша працював у цілковитій тиші, лише іноді обережно витираючи виступаючу кров шматком чистої тканини. «Носи все це з великою честю», — напутньо й серйозно сказав він клієнтові наприкінці. — «Ці малюнки зовсім не для дурної прикраси, це твій справжній довічний вирок».
«Раз уже ти вирішив набити їх на собі, то тепер живи за цими законами до самого кінця». Борис це й так прекрасно й у найменших деталях знав. Він особисто бачив тих зламаних людей, які одного разу ганебно відходили від правильних законів.
Він на власні очі бачив, як із них безжально й криваво стирали ці священні мітки. Як їх потім неймовірно жорстоко судили на спільних зібраннях і як вони зрештою закінчували свій шлях. А закінчували такі відступники завжди дуже й дуже погано.
Наступні п’ятнадцять років його бурхливого життя були найнасиченішими, найнебезпечнішими й найнапруженішими. Борис постійно їздив по найрізноманітніших північних регіонах і віддалених промислових округах. Він особисто був присутній на незліченних тіньових зібраннях, кривавих розбірках і ухвалював остаточні рішення в найзаплутаніших суперечках.
З часом його тихе слово стало неймовірно вагомим у всьому великому кримінальному середовищі. Коли Північний тільки починав говорити, всі інші миттєво замовкали й неймовірно уважно слухали. Він ніколи не підвищував голосу на опонентів і не тиснув своїм величезним авторитетом на інших учасників.
Чоловік просто говорив дуже тихо, абсолютно спокійно й винятково по суті обговорюваної справи. І всі присутні там люди прекрасно розуміли, що намагатися сперечатися з ним зовсім і абсолютно марно. На жаль, 1985 року Борис знову опинився за міцними залізними ґратами.
Це був вельми банальний збройний розбій, до того ж зовсім не його профільна й не його рівня справа. Але він дуже благородно взяв усю важку провину виключно на себе, щоб урятувати молодого пацана, який неймовірно безглуздо схибив. У підсумку суворий суд відміряв йому цілих сім років суворого позбавлення волі.
Його одразу ж відправили в закриту колонію особливого режиму в один із сусідніх регіонів. Тамтешні суворі мешканці зустріли його з великою пошаною, як справжнього найвищого авторитета. Йому беззаперечно виділили окрему зручну камеру й виявили глибоку повагу, усе було зроблено суворо за правилами.
Адміністрація цієї виправної установи прекрасно знала, хто саме до них прибув, але воліла його взагалі не чіпати. Між начальством і верхівкою криміналу існували вельми надійні негласні домовленості. Авторитети впевнено тримали всю зону в повному спокої, а адміністрація натомість зовсім не лізла в їхні внутрішні тіньові справи…
