Борис дуже грамотно вирішував усі нагальні питання й гранично уважно стежив за збереженням спільного бюджету. Він особисто приймав зухвалих новачків до еліти й неймовірно справедливо судив тих, хто серйозно косячив перед братами. Життя за високою тюремною стіною йшло своїм розміреним і цілком звичним плином.
Але він із наростаючою тривогою бачив, як усе кримінальне товариство довкола стрімко й незворотно змінюється. Зовсім молоді пацани приходили в зону з зовсім іншими, чужими для старих цінностями. Вони маніакально хотіли тільки дуже великих грошей і цілковито безмежної, абсолютної влади.
Старі правильні устої були їм абсолютно до лампочки й не викликали жодної поваги. Вони неймовірно гордо називали себе правильними пацанами, але насправді жили як цілковито відморожені безпрєдєльники. 1987 року в цю колонію етапом привезли Віталія Рогова, широко відомого на прізвисько Бик.
Це був величезний двадцятип’ятирічний качок: неймовірно нахабний, самовпевнений і переповнений дешевими понтами. Він дуже голосно й на кожному кроці заявляв, що є великим авторитетом із центрального мегаполіса і що там його поважають абсолютно всі. Борис уже не раз чув про його сумнівні пригоди ще на волі.
До нього доходили певні чутки, що цей Бик активно кришує комерційні цехи й нахабно працює на місцеву адміністрацію. При цьому він неймовірно лицемірно й боягузливо прикривався святими правилами братства. Бик самовпевнено заявився до Бориса просто на другий день свого перебування в цій зоні.
«Я тут чув, що ти тут найголовніший рішала», — розв’язно сказав він, навіть не спромігшись привітатися зі старшим. — «Хочу ввійти в місцеву еліту, тож давай мені своє офіційне добро». Борис подивився на цього вискочку дуже довгим, холодним і вивчальним поглядом.
Він побачив перед собою абсолютно порожні, жорстокі й неймовірно жадібні до наживи очі. Він подивився на його величезні руки й одразу помітив специфічні мозолі від спортивних гантелей, а зовсім не від справжньої кримінальної справи. Він безпомилково оцінив його зухвалі манери — це було суцільне нахабство без жодної краплі розуму.
«Ні», — дуже просто, але неймовірно твердо сказав Борис, наче відрізав. «Як це взагалі розуміти, ні?» — обурено й зло насупився здоровенний Бик. — «Я ж тобі дуже чітко сказав, хто я такий і кого представляю».
«Я теж вельми добре чув, хто ти такий насправді, тому й кажу тобі ні», — холодно відрубав старий авторитет. Бик різко й агресивно сіпнувся вперед, бажаючи щось неймовірно зухвале заперечити старому. Але Борис лише плавно й упевнено підняв свою праву руку в легкому попереджувальному жесті.
Цей владний жест був легким, майже непомітним для всіх непосвячених зівак. Але навколо них одразу ж, мов із-під землі, напружено підтяглися дуже кремезні й суворі пацани. Це були чоловік п’ять неймовірно мовчазних, загартованих і жорстких досвідчених бійців.
«Іди звідси, працюй», — абсолютно спокійно кинув Борис услід невдасі. — «Тут зовсім не твоя зона, і тобі тут не раді». Бик зло розвернувся й пішов, але вже за тиждень почав активно й підло каламутити воду серед ув’язнених…
