Куски металу й каменю, що вистигали, важили до двадцяти кілограмів. Анна зробила перший замах. Жар від розпеченої купи обпік обличчя навіть крізь вологу марлю. М’язи спини натяглися тугою струною, жорстко фіксуючи вагу лопати.
Другий рух, третій, десятий. Вона швидко вловила монотонний ритм, заощаджуючи кожне м’язове зусилля. Іржавий пил неприємно скрипів на зубах. Очі безперервно сльозилися від їдкого диму, що роз’їдав пересушену слизову.
Титановий карабін у кишені куртки поступово нагрівався. Метал ставав пекуче гарячим від температури в цеху. Анна використовувала цей жар як фізичний якір, змушуючи свідомість фокусуватися на болю. Це не давало розуму вимкнутися від кисневого голодування.
Решта жінок із бригади почали здавати вже за годину. Літня засуджена важко сперлася на держак, намагаючись відкашляти чорне мокротиння. Інша просто впала навколішки перед димлячою купою, хапаючи ротом токсичне повітря. Савельєв нерухомо спостерігав за процесом із високого залізного помосту.
Сержант повільно спустився вниз металевими сходами. Його формені чоботи не залишали слідів на гарячому бетоні. Савельєв підійшов упритул до Анни, цілком ігноруючи їдкий дим. Трипала рука лягла на держак її лопати, жорстко зупиняючи черговий замах.
— Втомилася, Соколова? — його голос ледь пробивався крізь монотонний гул вентиляторів. — А я тоді не встиг утомитися. Я просто стікав кров’ю на східному блокпості. Через твою правильну радіограму.
Анна не відпустила дерев’яне руків’я. Вона подивилася на багровий шрам, що криво перетинав шию сержанта. Дистанція між ними становила менше пів метра. В очах конвойного стояла абсолютна, вивірена роками професійна ненависть.
Савельєв різко смикнув лопату на себе. Він вибив інструмент із рук Анни. Брезентова рукавиця марно ковзнула по шорсткому дереву. Важкий сталевий штик із брязкотом ударився об бетонну підлогу, висікаючи сніп тьмяних іскор.
— Подвійна норма, — скомандував сержант, відступаючи на крок назад. — Поки не перекидаєш цей сектор, до бака з водою не підійдеш. Здохнеш — спишемо на серцеву недостатність. Тут у багатьох слабке серце.
Він штовхнув носком чобота шматок іще червоного, розпеченого шлаку. Камінь відлетів просто до черевиків Анни, поширюючи їдкий запах паленої гуми від підошви, що плавилася. Вона не відвела погляду. Анна методично нахилилася й підняла свою лопату.
Зміна тривала дванадцять виснажливих годин. Без ковтка води слина в роті перетворилася на в’язкий клей. Кожен новий рух віддавався тупим, пульсівним болем у плечових суглобах. Анна дивилася тільки на сірий бетон і розпечене каміння, повністю відсікаючи всі зайві думки.
Вона продовжувала копати, коли інші пішли на мізерну обідню перерву. Копала, коли під стелею з тріском згасла половина ртутних ламп. Її казенна уніформа наскрізь просочилася їдким потом і пилом. Тканина стала жорсткою й ламкою, наче старий панцир…
