Миронич довго заспокоював вовка голосом, потім пояснив Данилові, як тримати самицю. Повноцінно знеболити її не було чим, а відкладати означало втратити не лише лапу. Стажер притис голову вовчиці до землі, намагаючись не опинитися біля зубів. Сивий метався за кілька кроків, то наближаючись, то відступаючи. Кожен стогін самиці змушував шерсть на його загривку ставати дибки.
Коли знеболювальне подіяло, старий видалив відмерлі тканини й два безнадійно ушкоджені пальці настільки швидко й акуратно, наскільки дозволяли умови. Вовчиця хрипко вила й намагалася вирватися, Данило втримував її обома руками, а по його обличчю текли сльози. Миронич обробив рану, зробив потрібний укол і туго забинтував лапу. Коли все скінчилося, Сивий ліг біля самиці й довго вилизував їй морду. Він знову дозволив людям завдати болю, бо вже знав: після їхнього болю не приходить смерть.
Після перев’язки ніхто не рухався кілька хвилин. Данило сидів на землі, важко дихав і витирав обличчя рукавом, не намагаючись приховати сльози. У Миронича зводило пальці від напруження, на долонях знову відкрилися старі садна. Сивий тримав голову біля шиї самиці й час від часу торкався її носом, перевіряючи дихання. Вовчиця поступово перестала стогнати. Найважливішим звуком в укритті знову став тихий, рівний вихід повітря з її грудей.
Наступного дня вовчиця підвела голову й зустріла Данила цілком справжнім гарчанням. Миронич розсміявся: повернення злості означало повернення сил. На п’яту добу самиця спробувала встати, відразу повалилася набік, трохи полежала й спробувала ще раз. На шостий день вона вже трималася на трьох лапах. Ушкоджену кінцівку берегла й не спиралася на неї, але все-таки стояла.
Сьомого ранку Миронич приніс до виворотня картонну коробку. За тиждень вовченята помітно зміцніли. Двоє більших штовхалися й намагалися вибратися назовні, а Стійкий лежав тихіше за братів, зате нарешті розплющив очі. Поки що ще каламутно-блакитні й такі, що погано розрізняли світло, вони дивилися на світ із наполегливою цікавістю.
Старий поставив коробку перед входом до укриття й відступив. Вовчиця підвелася. Її ніздрі затремтіли, очі розширилися, все ослаблене тіло миттю напружилося. Вона впізнала запах дитинчат раніше, ніж почула їх.
Самиця поповзла вперед, обережно підтискаючи забинтовану лапу. З її горла линув тихий мелодійний звук, зовсім не схожий ні на попередження, ні на біль. То був поклик матері, прадавній і м’який. Вовченята відповіли разом. Три тонкі голоси злилися у відчайдушний писк, коробка затремтіла від їхніх рухів.
Діставшись малят, вовчиця сунула морду всередину й почала вилизувати кожне. Двоє більших одразу поповзли до живота й знайшли молоко. Попри рану, голод і пережите виснаження, тіло матері відгукнулося на дитинчат.
Стійкий лишився в кутку. Він дивився перед собою ще нічого не розрізняючими очима й не рухався. Самиця ткнулася в нього носом, потім обережно перевернула на спину. Лизнула живіт раз, вдруге, втретє. Лапи малюка засіпалися, спина вигнулася. Він перевернувся, підтягнувся на передніх лапках і повільно поповз до тепла.
Миронич стояв біля дерева, Данило — поруч. Обоє мовчали. За цей тиждень вони витратили надто багато слів на команди, вмовляння й тривогу. Тепер досить було бачити, як троє щенят туляться до матері й як вона проводить язиком по їхніх спинах.
Сивий спостерігав трохи осторонь. Спершу дивився на сім’ю, потім перевів погляд на старого. У жовтих очах уже не було ні прохання, ні переляку, ні вдячності в людському розумінні. Там читалося визнання іншої істоти, яка теж не відступила перед страхом і втомою.
Миронич коротко кивнув. Вовк затримав на ньому погляд, потім ліг біля самиці, поклав голову на лапи й уперше цілком розслабився. Йому більше не треба було щосекунди чекати нападу. Дитинчата повернулися, мати була жива, чужі люди із запахом ліків збиралися піти.
Данило обережно підняв порожню коробку. Вони відійшли, не озираючись, щоб не тривожити зустріч. Лише на краю ялинника Миронич зупинився й прислухався. З-під коріння долинало вдоволене щеняче сопіння. Тихий звук підтвердив, що тижнева боротьба скінчилася, але старий іще не знав, що головна небезпека лише відступила в тінь…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
