Життя без прикрасЧастина 5 з 12
Розмір
Тема
Шрифт
Коли Мирон Данилович знову вийшов, ворона зірвалася з люка й перелетіла на поруччя біля під’їзду, ніби чекала саме на нього. У дзьобі в неї блищала червона цукеркова обгортка. Птаха поклала її на чавун поруч зі щілиною, ткнула дзьобом у метал і знову підвела погляд.
Він присів. Тепер звук чувся виразніше. Не писк миші, не сухий шум піску, а слабке шкряботіння — вперте, зле, уривчасте. Так могло шкребти маленьке живе створіння, затиснене в темній коробці, вже майже без сил, але ще не згодне на тишу.
— Там хтось є, — промовив Мирон Данилович.
— Хто? — відразу спитав Сашко, що виник за спиною так раптово, ніби виріс з асфальту.
— Поки не знаю.
Ворона, почувши його голос, перестала каркати. Ця мовчанка виявилася найтривожнішою за весь день. Ніби й вона зрозуміла: нарешті люди розчули головне…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.