Нікому.
Чотирма місяцями раніше, у жовтні 1977-го, накладна лежала на столі навскіс. Один кут був загнутий, по краю лишився жирний відбиток пальця.
Марина перевернула аркуш і провела нігтем по рядку. Радіодеталі, брак, списання. 412 кілограмів.
Потім відкрила другий документ, акт утилізації за той самий період. Прийнято до знищення 193 кілограми. 219 кілограмів радіодеталей випарувалися між складом і піччю.
Не загубилися. Не розсипалися дорогою. Випарувалися.
Жовтень 77-го. Рідне місто. Районна прокуратура на одній із центральних вулиць, другий поверх, кабінет 14.
Кабінет був маленький, з одним вікном на трамвайні колії й батареєю, яка гріла тільки до обіду. Марина Коваленко працювала тут другий рік після закінчення юридичного факультету місцевого університету: розподіл, стажування, потім посада слідчої. Їй було 27 років.
Жодної догани. 14 закритих справ. 15-та лежала перед нею.
Розкрадання на заводі радіоприймачів. Справа надійшла в серпні як рядова. Планова перевірка виявила нестачу комплектуючих на суму, яку заводська бухгалтерія списала на виробничий брак.
Первинна ревізія підтвердила. Брак. Повторна теж.
Третя, контрольна, з області. Знайшла незначні розбіжності, але в межах допустимої похибки. Справу передали до прокуратури для формальної перевірки.
Підписати й закрити. Марина підписувати не стала. Вона запросила не підсумкові акти, а первинні накладні.
Кожну. За вісім місяців. 243 аркуші.
І почала рахувати. Розбіжність спливла на третій день. Вага списаного браку за накладними складу — 412 кг за півріччя.
Вага знищеного браку за актами утилізації — 193. Різниця — 219 кг транзисторів, конденсаторів і резисторів. Радіодеталі не горять, не тануть, не всихають.
219 кг — це 4 повні ящики. Їх хтось виніс із заводу й кудись відвіз. Марина дістала чистий аркуш і написала зверху.
Схема руху матеріальних цінностей. Провела стрілку від складу до цеху, від цеху до дільниці ВТК, від ВТК до утилізації. На стрілці між ВТК і утилізацією поставила знак питання.
Тут діра. Деталі списувалися як брак на складі, отримували штамп ВТК «непридатне», а до печі не доїжджали. Хтось забирав їх між штампом і утилізацією.
Начальника постачання звали Роман Черненко. 34 роки, партійний, на заводі з 73-го. Підписи на всіх накладних — його.
Штамп «Брак» ставив його відділ. Машина, яка вивозила брак на утилізацію, числилася за його підрозділом. Марина поки не знала, що прізвище Черненко в цьому місті важило більше, ніж посада начальника постачання.
Вона знала тільки одне — цифри не сходяться. А цифри не брешуть. Допит комірника вона призначила на п’ятницю, 14 жовтня, 9 ранку.
Павло Миронович Кравченко, 56 років, комірник цеху комплектуючих, 30 років на заводі. Невисокий, сивий, у синьому халаті, з руками, назавжди в’їденими в машинне мастило. Увійшов до кабінету 14, сів на стілець біля стіни й почав крутити ґудзик на халаті.
«Павле Мироновичу, — Марина відкрила теку, — ось накладна за березень. Ваш підпис?» — «Мій», — він кивнув, не дивлячись. «412 кілограмів браку за півріччя. Ви особисто зважували?» — «Ну, здебільшого на око, по ящиках». — «По ящиках, — Марина дістала другий аркуш. — А ось акт утилізації. Підпис водія, який вивозив ящики на полігон. 193 кілограми. Він зважував на вагах. Це зазначено в акті. Різниця — 219 кілограмів. Чотири ящики. Куди вони поділися, Павле Мироновичу?» Кравченко перестав крутити ґудзик. Пальці завмерли. Марина помітила й замовкла.
Не квапила. Тиша в кабінеті була щільна. Тільки за стіною стукала друкарська машинка, рівно, мов дятел.
«Я підписував, що давали», — сказав Кравченко тихо. «Хто давав?» — «Роман Андрійович Черненко». — «Він приносив готові накладні?» — «Так, із цифрами. Я розписувався». — «Ви знали, що цифри не збігаються з реальною вагою?» Кравченко подивився на вікно. За вікном гудів трамвай.
Веселий, бадьорий міський трамвай повертав на центральну вулицю, і дзвінок розносився по всій вулиці. Звичайний жовтневий день, сонце, листя на тротуарі.
«Знав, — сказав комірник. — Знав, що не збігаються. Але мені сказали: не лізь. І я не ліз». — «Хто сказав?» — «Черненко. Роман Андрійович. Особисто». Марина записала слово в слово. Потім підсунула протокол Кравченкові.
«Прочитайте й розпишіться. Внизу кожної сторінки». Кравченко розписався.
Рука не тремтіла. Навпаки, стала спокійною, як у людини, яка нарешті скинула важкий тягар. На порозі обернувся…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
