Гончаренко повернувся за стіл, відкинувся в кріслі й склав руки на грудях. Портупея озвалася звичним рипінням. «Ну що ж, Ларисо Вікторівно, розповідайте. Чим наше скромне селище привернуло увагу області?»
Савченко відкрила теку не поспішаючи. Поклала перед собою посвідчення й чистий аркуш, ніби готувалася до нудної канцелярської бесіди.
«Звичайна планова робота. Переглядаються закриті матеріали щодо виробничих пригод за чотири роки. Мені доручили ознайомитися зі справами місцевого лісового господарства. Статистика, звіти, відомчі формальності».
На обличчі майора нічого не здригнулося. Ямочки навіть окреслилися сильніше. «Формальності — основа порядку», — розуміюче зауважив він. «А виробництво в нас важке. Ліс, морози, техніка. Контингент теж непростий, багато хто випиває. Звідси травми, куди без них».
«У моєму списку вісім осіб». Лариса дістала бліду копію, не повідомляючи, звідки вона взялася. «Усі загинули на ділянках або поруч із ними. Останній — Романенко Микола Степанович, смерть дванадцятого листопада. Потрібні матеріали перевірок, протоколи оглядів, медичні висновки й опитування свідків».
Вона подивилася на майора крізь збільшувальні лінзи, зберігаючи вираз наївної службової сумлінності.
«Звісно, жодних перешкод», — легко погодився Гончаренко. «Архів піднімемо зараз же. У сусідньому кабінеті тихо й світло, там вам ніхто не заважатиме».
За чверть години перед Ларисою лежали вісім тонких тек. Приміщення виявилося холодним, стіл — порожнім, а документи — підозріло легкими. У першій теці було чотири аркуші: рапорт про виїзд, коротке пояснення бригадира, постанова про відмову в порушенні справи й довідка фельдшера.
Робітник нібито оступився й потрапив під лісовоз. Травми визнано несумісними з життям, ознак чужого втручання не виявлено. Під постановою стояв підпис Гончаренка.
У другій теці знайшлося три аркуші. Потонув у заболоченій низині, свідків немає, довідку видав той самий медик. Третій загиблий нібито заблукав і замерз після вживання алкоголю.
Фотографій не було ніде. Бракувало докладних описів ушкоджень, схем місць подій і повноцінних висновків. Кожен матеріал складався з кількох загальних фраз, достатніх лише для того, щоб поставити печатку й відправити теку на полицю.
Останньою Лариса відкрила теку Миколи Романенка. Два аркуші. На людину впав стовбур, підстав для подальшого розслідування немає. Підпис начальника, печатка, дата.
Це вже не можна було пояснити недбалістю. Хтось методично вичищав справи, прибираючи будь-яку деталь, здатну викликати запитання. Документи довели до стерильної порожнечі, у якій ні за що вхопитися юридично.
Вісім смертей пройшли через один і той самий конвеєр. Людину списували як зіпсовану деталь виробництва, прикриваючись довідкою без описів і постановою без перевірки. Гончаренко не боявся обласної слідчої саме тому, що формально показувати було нічого.
Без свідків і тіл ці теки ставали його щитом. Для ексгумації потрібні були підстави, а земля промерзла на велику глибину. До того ж реальне місце поховання міг знати тільки той, хто розпорядився сховати загиблих.
Лариса розклала документи за датами й порівняла підписи. Одне й те саме коло осіб оформлювало кожен епізод, формулювання переходили з постанови в постанову майже без змін. Навіть помилки повторювалися, наче нові папери переписували з попереднього зразка. Така однаковість не підтверджувала правду — вона показувала, наскільки впевнено виконавці користувалися колись відпрацьованою схемою.
Особливо промовистою була відсутність зайвого паперу. У звичайній недбало розслідуваній пригоді лишаються суперечливі пояснення, випадкові чернетки, неповні схеми. Тут не лишилося навіть непотрібного мотлоху. Хтось розумів, які документи здатні породити запитання, і заздалегідь не дозволяв їм з’явитися. Ця акуратність виказувала умисел сильніше, ніж груба помилка.
Двері відчинилися без стуку. Гончаренко стояв на порозі в накинутому на плечі теплому бушлаті й дивився на вісім порожніх тек перед Савченко. У його очах майнуло вдоволення гравця, який заздалегідь зібрав усі козирі.
«Вивчайте спокійно, Ларисо Вікторівно. Від гостей ми нічого не приховуємо», — промовив він із широкою усмішкою. Однак справжні таємниці цього місця починалися там, де закінчувалися вичищені папери…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
