Перший постріл пролунав майже одночасно з ревом моторів. Кравець смикнув Ларису за рукав і штовхнув за повалене дерево. Куля висвиснула над головою, а за частку секунди долинув сухий ляскіт зброї.
Важкий заряд ударив у стовбур за метр вище, обсипавши сіре пальто шматками мерзлої кори. Ковальчук стріляв на рух, не бачачи цілі повністю. Йому треба було змусити втікачів залягти й виграти час для снігоходів.
Старий не лишився за укриттям. Він знав: якщо зупинитися, переслідувачі спішаться й обійдуть повалений стовбур. Кравець штовхнув Ларису вперед, змушуючи рухатися пригнувшись, майже навкарачки, крізь густий верболіз.
Гілки били по обличчю й чіплялися за пальто. Савченко чула позаду тріск кущів, важке дихання моторів і лайку. Потім пролунав різкий металевий скрегіт, змінений хрускотом льоду.
Ковальчук спробував перетнути низину навпростець. Верхній наст витримав передню частину машини, але під гусеницею провалився. Снігохід пішов у темну торф’яну кашу майже до рами.
Провал був різким. Кермо смикнуло, Ковальчука кинуло вперед на вітрове скло, карабін ударив по плечу. Крижана вода піднялася довкола гусениці й одразу почала схоплюватися по краях. Щоб витягти машину, потрібні були мотузки, люди й час, якого в бригадира не було.
Він знову вистрілив у бік рухомих гілок, але густий верболіз уже сховав утікачів. Заряд пройшов далеко осторонь. Кравець навіть не озирнувся: за звуком удару він зрозумів, що стрілець утратив пряму лінію й тепер намагається зупинити їх навмання.
Лариса чула, як напарник Ковальчука сперечається, не бажаючи заганяти другий снігохід у ту саму трясовину. Цей короткий конфлікт став їхньою перевагою. Переслідування, яке ще хвилину тому здавалося невідворотним, розсипалося на потребу рятувати техніку, вдягати лижі й шукати безпечний прохід.
Бригадир натиснув на газ. Двигун завив на граничних обертах, гусениця викинула сніг і брудну воду, однак машина лише глибше зарилася. Другий водій устиг зупинитися на твердому місці й не повторив помилки.
Ліс наповнився лайкою. Ковальчук наказував кинути техніку, брати зброю й іти пішки, але важкі хвилини вже були втрачені. Без широких мисливських лиж людина провалювалася в пухкий сніг і не могла зрівнятися зі старим, який знав кожну тверду купину.
Кравець повів Ларису складними петлями. Він кілька разів змінював напрямок, оминав незамерзлі ділянки й використовував повалені дерева, щоб приховати продовження сліду. Савченко рухалася за ним, не розбираючи болю. Після пострілу організм знову викинув рештки адреналіну.
Вони йшли ще близько години. Рев застряглої техніки, крики й поодинокі постріли поступово слабшали. Потім лишився тільки вітер у кронах. Переслідувачі відстали, але могли дістатися станції в обхід, тому зупинятися було не можна.
Ліс почав рідшати. Між стовбурами з’явився сірий відкритий простір, за високим білим насипом блиснули дві сталеві нитки. Поряд стояла маленька дерев’яна будівля, над дахом підіймався пічний дим, на стовпі горів жовтий сигнал.
Лариса піднялася схилом насипу й дісталася ґанку. Щойно мета стала видимою, сили зникли. Коліна затремтіли, перед очима попливли кола. Вона вхопилася за поручні, щоб не впасти.
Кравець відчинив оббиті повстю двері. У залі очікування було порожньо й жарко. Посередині гуділа чавунна піч, від неї пахло розпеченим металом і вугіллям. Старий посадив Ларису на дерев’яну лаву.
За касовим склом літня жінка в пуховій хустці розкладала картонні квитки.
«Коли поїзд до обласного центру?» — спитав Кравець.
«Транзитний за п’ятнадцять хвилин. Стоїть дві хвилини».
Старий відлічив зім’яті гроші, взяв квиток і поклав його в кишеню Ларисиного пальта. «Далі доїдеш у теплі. А там вирішуй, кому можна довірити папери».
Савченко кивнула. Вона торкнулася внутрішньої кишені: загорнутий у церату зошит і диктофон були на місці. Для подяки не знаходилося слів, та Кравець їх і не чекав.
Ззовні протяжно загудів тепловоз. Вокзал наповнився гуркотом коліс і скрипом гальм. Склад сповільнився, зелені вагони брязнули зчепами.
Провідниця в кожусі опустила підніжку. Лариса вийшла на перон, вхопилася за обледенілий поручень і насилу втягла себе в тамбур. За спиною лишалися старий, ліс і озброєна погоня. Вона не озирнулася, бо поїзд стояв лише дві хвилини, а докази треба було віднести якнайдалі…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
