Перед світанком ніч стала особливо важкою. Сіре пальто більше не згиналося: волога від дихання й тіла замерзла всередині тканини, перетворивши драп на жорсткий панцир. При кожному русі він рипів, мов зім’ятий лист металу, сковував плечі й витягував останні рештки тепла.
Ступні давно перестали відповідати болем. Лариса не відчувала ні підошви, ні твердого сліду під нею. Щоб зрозуміти, куди поставлена нога, доводилося дивитися вниз. Хода стала зорово керованим перенесенням ваги з однієї дерев’яної колодки на іншу.
М’язи стегон скорочувалися лише за наказом волі. Повітря здавалося густим, його доводилося втягувати короткими сиплими порціями. Вії злиплися від інею, брови побіліли, лінзи окулярів постійно мутніли.
Високо в кронах піднявся вітер. Спершу він ледь ворушив гілля, потім почав спускатися між стовбурами, свистіти й крутити сухий сніг. Цей одноманітний звук витіснив стукіт крові й віддалив довколишній світ, наче вуха заклало ватою.
Тоді сталося найнебезпечніше. Біль, що мучив суглоби кілька годин, почав слабшати. Полегшення не означало покращення — нервова система, виснажена холодом, переставала передавати сигнали.
Лариса знала ознаки крайнього переохолодження з інструкцій для військових патрулів. Після тривалого спазму судини могли розширитися й випустити рештки теплої крові до шкіри. Людині ставало жарко саме тоді, коли внутрішні органи втрачали останній захист.
Вона спробувала перевірити себе простим рахунком, але числа почали розповзатися. Після семи чомусь знову приходило п’ять, потім думка губилася. Раніше Савченко без помилки тримала в пам’яті десятки дат, тепер же не могла відновити останні п’ять кроків. Це означало, що холод дістався вже не лише до рук і ніг — сповільнювалася робота мозку.
Лариса наказала собі назвати вголос прізвища загиблих, але губи майже не слухалися. Вийшов лише сиплий шепіт. Тоді вона почала повторювати ім’я Миколи Романенка подумки, прив’язуючи його до кожного руху. Кілька хвилин це втримувало увагу, потім ім’я втратило сенс і перетворилося на набір звуків.
Вітер зносив сліди дихання, ліс довкола здавався безкінечним і однаковим. Ні вогню, ні дороги, ні зміни рельєфу. Сама відсутність ознак мети посилювала спокусу зупинитися: розум переставав вірити, що шлях кудись веде. Саме тому м’яке тепло здалося не симптомом, а дозволом припинити безглузду боротьбу.
М’яке тепло розлилося по грудях і руках. Крижане пальто раптом здалося домашнім одягом, свист вітру — шумом чайника на кухні. Свідомість перестала оцінювати загрозу й запропонувала просте рішення: сісти лише на кілька хвилин.
Замети на краю сліду вже не виглядали могилою. Вони здавалися чистою м’якою постіллю, в яку досить опуститися, щоб зникли втома й біль. Плечі розслабилися, коліна почали підгинатися.
«Тільки заплющити очі. Мороз уже не завдає шкоди». Ця думка звучала не словами, а спокійною певністю. Смерть від холоду на останньому етапі справді приходить як сон, і організм сам переконує людину перестати чинити опір.
Ліве коліно торкнулося снігу. Наст неголосно хруснув. Лариса повільно повалилася набік, не відчуваючи страху. Біла поверхня наблизилася до обличчя.
Права рука в кишені притиснулася до грудей і натрапила на твердий прямокутник. Крізь промерзлу тканину пальці впізнали диктофон.
Один предмет повернув причинно-наслідковий зв’язок. Якщо вона ляже, плівка лишиться тут до відлиги. Можливо, апарат знайдуть люди Гончаренка; можливо, він згниє у воді. У будь-якому разі голос майора не пролунає перед слідством.
Вісім загиблих знову лишаться нещасними випадками. Миколу Романенка остаточно оголосять необережним робітником, а той, хто наказав його вбити, вранці наллє собі чаю й підпише чергову постанову.
Система й далі вивозитиме ліс і перемелюватиме людей лише тому, що Савченко погодилася з пропозицією власного тіла поспати п’ять хвилин. Ця думка прорізала теплий морок, але м’язи вже не квапилися підкорятися.
Біологія вимагала зупинитися, розум вимагав підвестися. Лариса стиснула щелепи й захопила зубами внутрішній бік нижньої губи, готуючись завдати собі єдиного відчуття, яке ще могло повернути її зі смертельного сну…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
