Потьомкіна, як найдосвідченіший боєць групи, фактично керувала діями, хоча формально командиром значився старший лейтенант Григорій Волков, кадровий офіцер військової розвідки з трирічним стажем роботи в тилу ворога. На четвертий день ситуація змінилася, коли німці почали велике перегрупування військ, перекидаючи частини для посилення оборони.
Щільність військ у районі операції групи різко зросла. Дороги заповнилися колонами техніки, у лісах з’явилися численні патрулі, у селах розмістилися гарнізони.
Район, який ще вчора здавався відносно безпечним, перетворився на зону підвищеної концентрації противника. Волков ухвалив рішення згортати операцію достроково й повертатися до своїх.
Зібраних даних було достатньо, а залишатися в районі, насиченому німецькими військами, ставало надто ризиковано. Група почала рух на схід, до лінії фронту.
План передбачав перехід річки в районі, де армійські війська вже закріпилися на західному березі. Відстань становила близько 50 кілометрів по прямій, але з урахуванням потреби обходити німецькі позиції реальний маршрут розтягувався на всі 80.
Перші 20 кілометрів група пройшла без пригод. Рухалися лише вночі, удень відсиджувалися в лісових хащах, ретельно маскуючи сліди.
Харчувалися сухим пайком, розпалювати багаття було категорично заборонено. Зв’язок із командуванням підтримувався через радиста групи, який двічі на добу виходив в ефір із короткими повідомленнями про становище й ситуацію.
Усе йшло за планом, і Волков розраховував вийти до своїх через 3-4 дні. На шостий день операції група потрапила в засідку.
Це сталося на світанку, коли розвідники шукали місце для денної стоянки. Німецький патруль чисельністю близько 20 осіб раптово з’явився з флангу.
Зав’язався швидкоплинний бій, у якому група Волкова зуміла відірватися від противника, але заплатила за це високу ціну. Радист був поранений, рація пошкоджена, і зв’язок із командуванням урвався.
Ситуація ускладнилася в рази. Без зв’язку група не могла отримати дані про зміни обстановки на фронті, не могла скоригувати маршрут, не могла викликати допомогу в разі критичної ситуації.
Поранений радист уповільнював рух, його доводилося нести на імпровізованих ношах. Німці, очевидно, підняли тривогу й почали прочісування району.
Щільність патрулів зросла настільки, що рухатися навіть уночі стало небезпечно. Волков ухвалив важке рішення — розділити групу.
Пораненого радиста й ще двох бійців він відправив північним маршрутом, який був довшим, але проходив через менш контрольовану німцями територію. Сам із Потьомкіною та ще одним розвідником пішов прямим шляхом на схід, сподіваючись прорватися до своїх за дві доби.
Розділення знижувало шанси на виживання обох груп, але залишатися разом означало неминуче оточення. Німці вже стягували сили в район, де була помічена група союзників.
Наступні два дні перетворилися на безперервну боротьбу за виживання. Трійка Волкова рухалася майже без зупинок, використовуючи кожну годину темряви для подолання максимальної відстані.
Їли на ходу, спали уривками по дві-три години. Кілька разів ледь уникали зіткнення з німецькими патрулями.
Одного разу довелося залягти в болоті по шию у воді на чотири години, поки повз проходила колона німецької техніки. На дев’ятий день операції група Волкова вийшла до річки.
Але радість виявилася передчасною, бо позиції своїх були за п’ятнадцять кілометрів північніше, ніж очікувалося. Німці контролювали ділянку берега, де розвідники планували переправу.
Треба було йти далі вздовж річки, через територію, густо насичену противником. Запаси продовольства закінчилися двома днями раніше.
Фізичний стан бійців наближався до критичного. Голод, недосипання, постійне нервове напруження робили своє.
Саме в цей момент стався інцидент, який визначив подальший хід подій. Під час денного переходу група натрапила на великий німецький патруль, близько тридцяти солдатів із собаками.
Німці помітили розвідників першими й відкрили вогонь. Волков був поранений у перші ж секунди бою.
Другий боєць, молодий сержант на прізвище Ковальов, прикривав відхід Потьомкіної й командира, але був оточений і захоплений. Потьомкіна винесла пораненого Волкова з-під вогню, заглибилася в ліс і дві години петляла хащами, йдучи від переслідування.
До вечора того дня стало ясно, що Волков не дійде до своїх. Поранення було тяжким.
Потьомкіна надала йому першу допомогу, але без нормальних медикаментів і можливості евакуації його шанси на виживання стрімко наближалися до нуля. Волков це розумів і наказав Потьомкіній іти далі самій, залишивши йому зброю й останні патрони.
Прощання було коротким, обоє розуміли, що більше не побачаться. Потьомкіна пішла з настанням темряви.
Позаду залишився поранений командир, а попереду були 15 кілометрів ворожої території. Вона була сама, без продовольства, майже без боєприпасів, у формі, яку не змінювала 10 днів.
Фізичний стан був на межі: за останню добу вона пройшла понад 40 кілометрів пересіченою місцевістю, 4 години пролежала в крижаній воді болота, винесла пораненого командира з-під вогню. Будь-яка нормальна людина в такій ситуації просто лягла б і здалася…
