Під час навчальних спарингів вона регулярно перемагала бійців, які були важчі за неї на 20-30 кілограмів. Леонтьєв часто ставив її за приклад іншим, показуючи, що правильна техніка важливіша за грубу силу.
Окрім фізичних і технічних навичок, загін Леонтьєва культивував особливу психологію. Бійці мали навчитися пригнічувати страх, діяти холоднокровно в найкритичніших ситуаціях і зберігати здатність до аналізу навіть під вогнем противника.
Леонтьєв регулярно проводив психологічні тренінги, де моделював ситуації полону, поранення товаришів, провалу операції. Бійці вчилися ухвалювати рішення в умовах, коли правильного вибору не існує, коли будь-який варіант веде до втрат.
Навесні 1942 року загін Леонтьєва почав бойову роботу. Перший викид Потьомкіної в тил противника відбувся в травні у східному секторі.
Група з п’яти осіб мала зібрати розвідувальні дані про німецькі укріплення й повернутися через 10 днів. Операція пройшла успішно, але на зворотному шляху група натрапила на німецький патруль.
Зав’язався бій, у якому Потьомкіна вперше застосувала свої навички рукопашного бою в умовах реальної диверсійної операції. Результат вразив навіть бувалих товаришів по загону.
Дівчина діяла з холоднокровністю професійного бійця, методично усуваючи противників. Її рухи були економними, точними й неймовірно результативними.
Після того бою ставлення чоловіків у загоні до неї змінилося, скепсис поступився повазі. Леонтьєв записав у своєму щоденнику, що Потьомкіна може стати одним із найцінніших бійців загону, якщо виживе в перших кількох операціях.
І вона вижила. Ба більше, вона розквітла в тому середовищі, яке знищувало більшість інших бійців.
За рік роботи в загоні Леонтьєва Потьомкіна здійснила 23 викиди в тил противника. Кожна операція додавала новий штрих до її майстерності.
Вона навчилася читати місцевість, як розгорнуту книгу, відчувати небезпеку інтуїтивно й заздалегідь планувати шляхи відходу. Її навички рукопашного бою, уже видатні на момент вступу до загону, досягли рівня, який можна було назвати мистецтвом.
До осені 1943 року ім’я Потьомкіної було відоме в розвідувальних колах. Про неї ходили легенди, розповідали, що вона може впоратися з п’ятьма противниками одночасно, що її руки швидші за автоматну чергу, що німці бояться її більше, ніж снайперів.
Багато з цих історій були перебільшеннями, але підґрунтя в них було реальне. Потьомкіна справді стала унікальним фахівцем, чиї можливості в рукопашному бою не мали аналогів в армії.
Німецька контррозвідка теж знала про неї. У зведеннях Абверу з’являлися згадки про жінку-диверсантку, яка діє з винятковою жорсткістю та ефективністю.
Німці пропонували винагороду за інформацію про її місцеперебування, але впіймати Потьомкіну не вдавалося. Вона була надто обережною, надто вмілою й надто досвідченою.
Кожна операція робила її сильнішою й мудрішою. У той самий період загін Леонтьєва став одним із найрезультативніших розвідувально-диверсійних підрозділів на лінії фронту.
За півтора року бойової роботи його групи провели 112 операцій, із яких 93 завершилися повним успіхом. Втрати становили 40% особового складу — цифра, яка в звичайних частинах вважалася б катастрофічною, але для спецпідрозділів, що діяли в тилу ворога, була прийнятною.
На момент тієї фатальної зустрічі з патрулем у лісі Потьомкіна здійснила 51 десант за лінію фронту. Вона вижила в ситуаціях, які зламали б будь-якого іншого бійця.
Вона навчилася перетворювати свою позірну слабкість на перевагу, використовувати недооцінку противника як зброю. Німці бачили перед собою втомлену дівчину й чекали легкої перемоги.
Але ніхто з них не розумів, що зовнішність була ретельно вибудуваною маскою, за якою ховався професіонал із роками бойового досвіду. Усе її життя, від перших тренувань у спортивній залі до жаху оточення, від відбору до загону Леонтьєва до десятків операцій у тилу ворога, вело до тієї миті в осінньому лісі.
Кожне тренування, кожен спаринг, кожен реальний бій відточували її навички до досконалості. Потьомкіна не просто вміла битися, вона стала живою зброєю, здатною обернути будь-яку ситуацію на свою користь.
І коли її тіло вибухнуло тим рухом у мить атаки на німецький патруль, це не було спонтанною дією. Це був результат трьох років підготовки, двох років бойового досвіду, п’ятдесяти однієї операції за лінією фронту.
Це було втілення тисяч годин тренувань, сотень реальних сутичок, десятків виходів із, здавалося б, безвихідних ситуацій. Німці зустрілися не зі звичайною дівчиною у військовій формі, вони зустрілися зі справжньою легендою.
Світлана опинилася в тому лісі з цілком жахливої причини. Вересень 1943 року став переломним моментом у ході війни, коли армійські частини перейшли в масштабний наступ, звільняючи східні регіони й форсуючи великі річки.
Німецькі війська відступали, але робили це організовано, завдаючи контрударів і створюючи потужні оборонні рубежі. Саме в цей період активність розвідувально-диверсійних груп досягла свого піку.
Командуванню були потрібні актуальні дані про розташування німецьких частин, їхню чисельність і напрямки відходу. Група Потьомкіної отримала завдання наприкінці вересня: п’ятеро бійців мали перекинутися в район великого західного транспортного вузла, провести розвідку німецьких укріплень на берегах річки й повернутися з даними через 10 днів.
Операція вважалася складною, але не критично небезпечною. Фронт рухався швидко, німці не встигали створити щільну систему охорони тилових територій.
Група складалася з досвідчених бійців загону Леонтьєва, кожен із яких мав за плечима не менш як 20 операцій за лінією фронту. Викид пройшов штатно: літак доставив групу в зазначений район, парашути розкрилися нормально, приземлення відбулося без пригод.
Перші три дні операції розвивалися за планом. Розвідники виявили кілька німецьких позицій, зафіксували рух техніки й встановили розташування штабів…
