Дівчина розуміла, що її талант марнується в звичайній піхотній частині. Усе змінилося взимку 41-го, коли її частина потрапила в оточення в глухих лісах.
Із 300 людей до своїх вийшли лише 32, і Потьомкіна була серед них. За два тижні в німецькому тилу вона застосувала свої навички рукопашного бою більше разів, ніж за всі попередні місяці на фронті.
Вона навчилася безшумно усувати вартових, вступати в сутички з противниками, які мали зброю, і використовувати будь-які підручні предмети як засіб нападу й захисту. Теорія нарешті поєдналася з практикою, і результат перевершив усі сподівання.
Коли рештки групи вийшли до своїх, командування звернуло увагу на доповідь комбата про молоду жінку-бійця, яка кілька разів рятувала товаришів у критичних ситуаціях, використовуючи техніку рукопашного бою. Інформація потрапила до офіцерів військової розвідки, які саме формували спеціальні групи для дій у тилу ворога.
За місяць Потьомкіну викликали до ставки командування на співбесіду. Її проводив полковник Віктор Леонтьєв, легендарний розвідник, який створював загін для проведення диверсійних і розвідувальних операцій за лінією фронту.
Леонтьєв шукав бійців особливого типу: людей, здатних діяти автономно, ухвалювати рішення в критичних ситуаціях і виживати в неймовірно складних умовах. Фізична підготовка була важливою, але ще важливішими були психологічна стійкість і здатність до адаптації.
Потьомкіна пройшла відбір, і з двохсот кандидатів до загону взяли лише 35 осіб. Вона була єдиною жінкою в групі.
Багато чоловіків скептично ставилися до її присутності, вважаючи, що жінці не місце в розвідувально-диверсійному загоні. Леонтьєв думав інакше, він розумів, що жінка в тилу ворога має певні переваги перед чоловіком.
Її менше підозрюють, легше сприймають як цивільну особу й рідше перевіряють документи. А якщо ця жінка ще й майстерно володіє навичками рукопашного бою, то вона стає ідеальною зброєю.
Підготовка в загоні Леонтьєва була ще жорсткішою, ніж тренування в Наливайка. Бійців учили всього: від парашутних стрибків до підривної справи, від радіозв’язку до конспірації, від виживання в лісі до роботи з трофейною зброєю.
Особливу увагу приділяли психологічній підготовці, зокрема вмінню витримувати допити, зберігати самовладання в умовах найсильнішого стресу й ухвалювати рішення в екстремальних ситуаціях. Із 35 осіб курс закінчили 27, Потьомкіна була серед них і показала один із найкращих результатів.
Усе навчання тривало три місяці й охоплювало десятки різних дисциплін. Бійців учили стрибати з парашутом удень і вночі, за будь-якої погоди.
Викладали основи підривної справи: як замінувати міст, підірвати залізничне полотно, вивести з ладу техніку противника мінімальною кількістю динаміту. Навчали роботи з трофейною зброєю, щоб кожен боєць міг поводитися з будь-яким німецьким автоматом, пістолетом чи кулеметом так само вільно, як із вітчизняними зразками.
Особливу увагу приділяли навичкам виживання. Бійців викидали в ліс на тиждень лише з ножем і сірниками, змушуючи добувати їжу й шукати укриття самостійно.
Учили визначати їстівні рослини, ставити сильця на дичину, знаходити воду в будь-якій місцевості. Показували, як лікувати рани підручними засобами, як запобігати обмороженню взимку й тепловим ударам улітку.
Ці знання врятували життя десяткам бійців у реальних операціях, коли вони опинялися відрізаними від своїх на тижні. Конспірація була ще однією критично важливою навичкою.
Бійців навчали легенд прикриття, учили вживатися в роль цивільних осіб, запам’ятовувати біографії, які могли витримати перевірку. Кожен мав знати кілька легенд напам’ять: ким він може назватися, звідки їде, куди прямує, чим займається.
Відпрацьовували поведінку під час перевірок, як відповідати на запитання і як триматися, щоб не викликати підозри. Найменша помилка в тилу ворога означала провал операції й фатальний кінець.
Фізична підготовка в загоні Леонтьєва перевершувала все, що було у звичайних частинах. Марш-кидки на 40-50 кілометрів із повною викладкою були звичною справою.
Бійці мали вміти пробігти 10 кілометрів пересіченою місцевістю за 40 хвилин, проплисти кілометр у повному спорядженні й підтягнутися на перекладині 30 разів поспіль. Це були мінімальні вимоги, більшість бійців значно перевершували ці нормативи.
Рукопашний бій посідав особливе місце в програмі підготовки. Леонтьєв розумів, що в тилу ворога вогнепальну зброю часто неможливо використовувати через потребу зберігати прихованість.
Тому кожен боєць мав володіти технікою безшумного усунення противника, їх учили працювати ножем, використовувати підручні предмети як зброю й застосовувати захвати. Спаринги проводилися щодня, причому максимально наближені до реальних умов бою: наприклад, у темряві, на нерівній поверхні й у тісному просторі.
Саме в рукопашному бою Потьомкіна показала свою справжню перевагу над товаришами по загону. Чоловіки переважали її в силі й масі, але вона компенсувала це швидкістю, технікою й абсолютним розумінням біомеханіки людського тіла…
