Руденко простягнув Марині склянку гарячого чаю з термоса.
— Я можу супроводити вас до управління. Після такого початку варто хоча б трохи перепочити.
Вона зігріла долоні об склянку й похитала головою.
— Перепочинок зараз потрібен не мені. Вони були впевнені, що самотню водійку на порожній трасі ніхто не захистить. Сергій бив по даху, хапався за ручку дверцят і навіть не припускав, що за це доведеться відповідати. Якщо така поведінка стала для екіпажу звичною, треба з’ясувати, хто дозволив їй укорінитися.
До них підвели Мельника. Він ішов повільно, не піднімаючи очей. Зухвалість зникла, поступившись розпачеві.
— Пані полковнику, я лише виконував накази старшого екіпажу, — почав Денис. — Я служу перший рік. Не хотів, щоб усе так сталося.
— Ви знали, що не можна погрожувати людині, вимагати її речі без належної підстави й підтримувати спробу сфабрикувати матеріали, — спокійно сказала Марина. — Для цього не потрібні роки досвіду. Вам забракло не знань, а готовності зупинити того, хто переступив межу. Те, що Коваль був старшим, не скасовує вашої відповідальності. Але її ступінь визначатимуть не мої емоції, а перевірені обставини.
Мельник більше нічого не відповів.
Марина повернулася до Руденка.
— Завершуйте оформлення й підготуйте матеріали для тимчасового відсторонення цих двох. Одночасно перевірте керівників, які відповідали за їхню роботу. Якщо екіпаж поводиться так відкрито, начальство або не контролює підлеглих, або не хоче їх контролювати. До обіду мені потрібні дані про всі зміни Коваля й Мельника за останній місяць.
Сівши за кермо, Марина ще кілька секунд дивилася на сині відблиски у дзеркалі. Затримання двох інспекторів не вирішувало проблеми, лише відкривало її справжній масштаб. Попереду чекало управління, де подібні методи могли роками прикриватися формальними звітами й круговою порукою. Вона завела старий автомобіль і рушила, залишивши позаду двох чоловіків, які зовсім недавно почувалися повновладними господарями цієї дороги.
Стара іномарка багато років супроводжувала Марину в найважчих службових поїздках і жодного разу не підвела. Вона не любила розкоші й не збиралася пересідати до комфортнішої службової машини, доки сама не відчує, що заслужила це право. Навіть тепер знайомий звук двигуна допомагав зосередитися на тому, що чекало попереду, а в дзеркалі ще було видно, як затриманих саджають до окремого автомобіля.
Дорога до управління дала їй кілька хвилин тиші. Марина не прокручувала в голові образи й не шукала влучних слів для майбутньої розмови. Вона відділяла те, що бачила сама, від припущень: незаконні вимоги, погрози, відібрані документи, готовність вигадати докази, підозрілі бланки. Цього вже було достатньо, щоб почати перевірку. Решту мали встановити записи, вилучені речі та службові матеріали. Такий порядок не дозволяв перетворити перевірку на особисту помсту й не давав Марині самій винести вирок раніше за встановлені факти…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
