Кілька людей тоді встигли вибратися. Один ув’язнений загинув; тіло обгоріло так сильно, що впізнання стало формальністю. Пізніше, вже з уривків документів і чужих обережних слів, Назар зрозумів: саме цю смерть Роман і використав. Через людей в адміністрації установи та реєстраційній службі він влаштував підміну. Загиблого записали Коваленком. Папери пройшли інстанціями, свідоцтво про смерть було видане, а Оксана як законна дружина отримала доступ до майна й часток. У реєстрах поставили потрібні позначки, і система, не кліпнувши, загубила живу людину серед власних записів.
Після пожежі начальник перевів Назара до котельні. Робота там була легшою тільки на папері: вугільний пил забивався в шкіру, зола летіла в очі, котли вимагали постійної уваги. Але там було тепло. Можна було висушити робу, відігріти пальці й іноді почути старий радіоприймач, який ловив одну хвилю крізь шипіння перешкод.
Одного вечора, підкидаючи вугілля в топку, Назар розчув знайоме прізвище. У ділових новинах говорили про злиття двох будівельних холдингів. Керівником нової структури призначили Романа Гнатюка.
Лопата завмерла в нього в руках. Вугільний пил осідав на обличчя, на вії, на губи. Червоне світло з топки рухалося по стінах, ніби всередині котельні билося величезне серце. Назар повільно висипав вугілля у вогонь і зачинив чавунні дверцята. Метал ударив об метал, і цей звук довго висів у порожньому приміщенні.
У перший місяць роботи в котельні він знайшов важку латунну гайку від старого манометра. Вона лежала в купі іржавого заліза, тьмяна, вкрита нальотом. Назар забрав її собі. За роки пальці відполірували грані до м’якого блиску. Гайка притискала папери на саморобному столику з ящиків, не давала протягу розметати тонкі аркуші, а іноді просто лягала в долоню, повертаючи відчуття ваги й форми, коли навколо все намагалося розпливтися.
Тюремна бібліотека пахла мишами, сирістю й старою друкарською фарбою. На кривих полицях стояли застарілі правові збірники, потерті детективи й підручники, давно нікому не потрібні. Назар брав тільки закони, довідники, коментарі до процесуальних норм. Ночами, під тьмяною лампою, він виписував статті в загальний зошит. Олівець дряпав папір, коли барак уже спав, і цей звук здавався єдиним чесним звуком у його житті.
Він запитував копії протоколів, рапортів, постанов. Відповіді йшли місяцями. Найчастіше приходили відмови: не належить, немає підстав, запит складено неправильно, справу розглянуто. Назар починав знову. Весна за вікном котельні перетворювала плац на сіру кашу, літній пил забивався в легені, зима затягувала шибки білими візерунками, а він продовжував писати.
На сто дев’ятнадцятому запиті він побачив те, за що можна було вхопитися. Час у першому рапорті патрульних не збігався з деталізацією викликів чергової частини. Різниця становила сорок дві хвилини. Екіпаж, згідно з паперами, опинився на місці аварії раніше, ніж отримав сигнал по рації. Не припущення, не емоція, не крик про невинуватість — суха цифра, яку неможливо було пояснити звичною недбалістю.
Нове клопотання він писав повільно, друкованими літерами. Кожне посилання перевіряв кілька разів. Кожну кому ставив так, ніби від неї залежало, чи існуватиме він далі. Він не дозволяв собі жодного зайвого емоційного слова. Не писав про зраду, не описував нічну дорогу, не просив повірити. Лише дати, номери сторінок, час рапорту, час виклику, невідповідність у сорок дві хвилини й прохання витребувати матеріали, які слідство колись воліло не помітити. Латунна гайка лежала на краю столу, блищала в червонуватому світлі топки. За стіною гули труби, вугілля шаруділо по залізній лопаті, а Назар уперше за довгі роки відчував не надію, а точний напрямок.
Відповідь із вищої судової інстанції прийшла наприкінці листопада. Білий щільний конверт приніс начальник загону і сам викликав Назара до кабінету. Капітан довго мовчав, потім підсунув листа по подряпаній стільниці. Назар розкрив конверт обережно, грубими пальцями, що відвикли від гладкого паперу.
Постанова скасовувала обвинувальний вирок через нововиявлені обставини та ознаки фальсифікації матеріалів. Справу відправляли на перегляд, запобіжний захід підлягав скасуванню. Окремим рядком було вказано на необхідність перевірки реєстраційного запису про смерть і можливого підроблення. Назар перечитав аркуш тричі. Папір хрустів у руках. Він склав його рівно по згину й сховав до внутрішньої кишені роби.
Звільнення зайняло ще дві доби. Спочатку підписи, потім журнали, звірки, чекання під дверима. У кімнаті зберігання особистих речей пахло нафталіном, старою гумою й хлоркою. Прапорщик, не дивлячись на нього, поклав на прилавок прозорий пакет із биркою. Усередині були сіра куртка, темні джинси, збиті черевики. На дні лежала шкіряна візитниця…
