«Де ви, нікчемні люди? Ви всі повмирали, чи що? Чому ви не виходите відчинити двері своїй господині?» Їй відповідала лише тиша. Таксист почав втрачати терпіння й зажадав оплати. Галина Петрівна порилася в сумочці, дістала додаткову кредитну картку, яку я дала їй на витрати, і простягнула її водієві.
«Ось, мерщій звідси й забирайтеся. Мені треба зайти й поставити цих людей на місце». Таксист провів карткою через термінал.
Пристрій видав довгий гудок і показав повідомлення: «Транзакцію відхилено». Водій сказав: «Картка не проходить. Дайте іншу або платіть готівкою».
«Що значить — не проходить? Моя невістка щойно поклала на цю картку тисячі. Спробуйте ще раз», — пробурчала Галина Петрівна.
Водій спробував знову — результат був той самий. Він почав злитися. «Слухайте, не морочте мені голову. Якщо у вас немає грошей, хай хтось із вашого дому вийде й заплатить. Не марнуйте мій час». Галина Петрівна, злякавшись, зателефонувала Оксані, але її телефон був вимкнений.
Вона зателефонувала Олексієві. Він теж не відповів. Зрештою їй довелося зняти золоту каблучку, яку вона носила, і віддати її таксистові як оплату.
«Візьми це поки що. Завтра я в тебе її викуплю». Яка вбогість — влаштовувати такий скандал через кілька тисяч.
Таксист узяв каблучку, щось пробурмотів і поїхав, залишивши Галину Петрівну саму перед замкненими воротами будинку. Вона спробувала прикласти палець до датчика відбитків. Датчик запищав: «Піп, піп, піп», — і замиготів червоним світлом.
«Дані не знайдено. Що за чорт?» Галина Петрівна загрюкала по залізних воротах. У цей момент Сергій, керівник охоронної команди, вийшов зі сторожки, яку раніше займав звільнений мною сторож.
«Ви до кого?»
«Що значить — до кого? Я господиня цього будинку. Відчиніть мені ворота негайно. І хто ви такий, щоб тут перебувати?»
«Перепрошую. Власницею є пані Вікторія Лебедєва. Вона наказала не впускати сторонніх. Я прошу вас піти».
«Я її свекруха. Ви збожеволіли? Зателефонуйте Вікторії. Негайно».
«Пані Лебедєвої немає вдома. Згідно з наданим нею списком уповноважених осіб, вашого імені в ньому немає. Ми запакували ваші речі й залишили їх у тому кутку. Будь ласка, заберіть їх».
Галина Петрівна подивилася в указаному напрямку й побачила кілька картонних коробок, складених на краю тротуару. Вона розлютилася й кинулася на охоронця, але Сергій легким рухом відштовхнув її, так що вона ледь не впала.
«Будь ласка, не влаштовуйте сцен. Ми лише виконуємо наказ. Якщо ви й далі створюватимете проблеми, ми викличемо поліцію». Принижена Галина Петрівна сіла на землю й почала плакати й кричати. Але в цьому багатому районі з високими мурами й воротами нікому не було діла до сцени, яку влаштовувала літня жінка.
О 19:00 повернулася з вечірки Оксана. Вона була п’яна, і її подруга висадила її біля воріт. Побачивши свою матір, яка понуро сиділа поруч із купою коробок, Оксана заплітаючись язиком промовила: «Мамо, чого ти тут сидиш? Чому не заходиш усередину? Мене комарі живцем їдять».
«Усередину зайти? Твоя дорога невістка викинула нас на вулицю! Вона змінила замки, анулювала картки й поставила цих головорізів біля воріт». Оксана миттю протверезіла, підбігла до воріт і почала щосили гупати по них.
«Вікторіє, виходь негайно! На якій підставі ти нас виганяєш? Цей будинок належить моєму братові». Сергій знову вийшов і дав їй таке саме холодне пояснення. Оксана в люті дістала телефон, щоб зателефонувати друзям і попросити їх побити охоронців, але коли вона ввімкнула його, їй надійшло повідомлення з банку.
«Вашу кредитну картку заблоковано на запит основного власника». Потім надійшло повідомлення від власника бару, де вона була: «Люба, твоя картка не пройшла. Ми залишили твою сумку Chanel у заставу. Принеси завтра гроші, щоб забрати її». Оксана закричала від розпачу.
Вона звикла до розкішного життя й безконтрольних витрат. Тепер, зовсім без грошей і сама на вулиці серед ночі, вона почала розуміти, що таке безпорадність. Але найбільший удар був ще попереду.
Задзвонив телефон Галини Петрівни. Телефонували з клініки. Вона швидко відповіла, сподіваючись на добрі новини про операцію.
«Добрий день, лікарю. У вас є нирка, так?»
«Добрий день, Галино Петрівно. Ми телефонуємо щодо операції з пересадки нирки, призначеної на наступний тиждень».
«Що сталося?» Голос Галини Петрівни тремтів.
«Фінансовим гарантом операції виступала пані Вікторія Лебедєва. Вона відкликала гарантію й припинила оплату витрат. Тому клініка не зможе провести операцію в межах приватної програми. Будь ласка, приїдьте, щоб обговорити можливі варіанти подальшого лікування». Телефон випав із рук Галини Петрівни. Вона впала на землю, її обличчя було бліде, як смерть.
Її єдина гарантована можливість пройти дорогу операцію в призначений термін щойно зникла. Вона схопилася за груди, задихаючись. Здавалося, ще мить — і в неї станеться серцевий напад.
«Мамо, мамо, що з тобою?» Оксана підбігла, щоб допомогти їй.
«Вона вбила мене. Вікторія скасувала оплату лікарняних витрат. Вони більше не роблять пересадку». Почувши це, в Оксани теж затремтіли ноги. Мати й донька обійнялися, невтішно плачучи в холодній ночі багатого району…
