Анна повернулася до свого столу й внесла Марину до журналу зі справжнім часом прибуття. Поруч зробила позначку про те, що відомості внесено пізніше за її власним повідомленням, і окремо вказала час фактичного замикання дверей. Потім зателефонувала старшому черговому й коротко зізналася: людину утримують без оформлення, а опис переписано під тиском. Після цих слів шляху назад уже не лишалося.
Дмитро повторно набрав Олену Соколову зі служби внутрішньої перевірки й повідомив про флешку, два описи й зізнання Анни. Пояснювати передісторію не знадобилося: перший дзвінок уже попередив Олену про зачинену камеру. Відповіді Анна не чула, але за хвилину Дмитро сказав: «Вона займалася заявою Марини й перебуває неподалік. Просить нічого не віддавати Сергієві й не залишати Марину без нагляду».
Анна спитала: «Якою заявою?» Дмитро відповів: «До цієї бесіди Марина повідомила, що Орлов проігнорував розбіжності й кілька разів пропонував їй “вирішити все зізнанням”. Перевірка не могла будуватися лише на її словах. Сьогодні вона прийшла на офіційно призначену добровільну зустріч. Ніхто не доручав їй домагатися затримання, продовжувати його чи провокувати погрози».
Анна зрозуміла, чому Дмитро прибув після спливу контрольного строку. План передбачав звичайну бесіду й підстрахування на випадок, якщо Марина перестане виходити на зв’язок. Сергій сам перетворив зустріч на примусове утримання за зачиненими дверима. Навіть тепер Дмитро не стверджував, що журнальні записи, вихідні файли та їхні копії автоматично доводять причетність Мельника до розкрадання. Він говорив лише про необхідність зберегти все до перевірки.
Закінчивши розмову, Анна одразу відімкнула ґратчасті двері. «Вас більше не утримують. Можете вийти. Через біль я викличу медичного працівника», — сказала вона. Марина відповіла, що біль не посилюється. До повернення речей і приходу старшого вона добровільно залишиться на лаві, якщо двері не зачинятимуть, а в разі погіршення погодиться на допомогу. Дмитро перебував у межах видимості.
Сергій вийшов із кабінету з новим аркушем зізнання й зажадав знову замкнути двері. Анна відмовилася: «Марину більше не утримують. Старшого чергового повідомлено, а подальша бесіда можлива лише добровільно». Сергій зупинився. На його обличчі майнуло здивування, але майже одразу повернулася колишня усмішка. «Тим гірше для тебе. Тепер від папірця Марини залежить, хто з вас двох залишиться винною».
Телефон Дмитра завібрував. Олена повідомила, що прибула до бокового службового входу разом зі старшим черговим. Дмитро зустрів їх і провів до сусідньої кімнати, що не виходила до кабінету Сергія. Олена показала Анні службове посвідчення й зареєстроване доручення зберегти матеріали за скаргою, після чого попросила обидва варіанти опису.
Вивчивши аркуші, Олена лишилася в тій самій кімнаті й залишила двері прочиненими. Старший черговий узявся до негайного захисту поточного відеозапису від перезапису. Олена попросила Анну залишатися біля відчинених дверей і сказала: «Якщо Орлов спробує перекрити вихід, забрати щось силою або стан Марини погіршиться, втручайтеся одразу. Нам потрібно менше хвилини, щоб завершити фіксацію й вийти разом».
Анна не розуміла, що саме підготували Олена й Марина. Ясно було лише одне: перевіряльниця перебувала поруч і могла негайно втрутитися. Олена не просила тягнути розмову чи домагатися від Сергія нових слів. Марина залишалася всередині камери з власної волі, а ґратчасті двері стояли навстіж…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
