Розуміючи, що очікування затягується і далі відкладати передання матеріалів не можна, Оксана Вікторівна зателефонувала своєму кураторові, полковнику Марченку. Він перебував за тридцять кілометрів від місця зупинки й чекав на доставлення матеріалів розслідування.
— На трасі виникла надзвичайна ситуація, — доповіла вона. — Інспектор дорожньої поліції знищив мої водійські права. Група внутрішньої безпеки вже їде, і до завершення первинного оформлення я не можу залишити місце. Надішліть машину по матеріали. Опечатана папка лежить у бардачку.
Оксана не намагалася говорити тихіше. Артем чув кожне слово й розумів: її значно більше турбує збереження важливих матеріалів, ніж його службові перспективи.
Хвилин за двадцять удалині з’явився чорний позашляховик. Він швидко наближався розігрітою дорогою без увімкнених проблискових маячків. Мельник провів машину важким поглядом, і його плечі опустилися ще нижче.
Дверцята позашляховика відчинилися, і на дорогу ступили двоє працівників у цивільному одязі. Один тримав планшет і спеціальний пакет для речових доказів. Із їхніх стриманих рухів і виправки було видно, що обидва звикли діяти чітко. Артем одразу зрозумів, що розповідями про жарт цих людей не переконає.
Оксана спокійно спостерігала, як вони йдуть до седана. Мельник же кілька разів озирнувся на службову машину, не знаючи, куди подіти руки. Ще зовсім недавно патрульний автомобіль був для нього символом влади над незнайомою водійкою. Тепер його номер опинився на записі, а сама машина ставала частиною матеріалів події…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
