У листі йшлося про те, що мою справу заморожено до завершення внутрішньої перевірки. Усі довіреності тимчасово призупинялися, оскільки фахівці виявили ознаки підробки медичних висновків і підозрілі спроби розпорядитися виплатою. Батько дочитав документ уголос, і його голос остаточно зірвався.
Почалася паніка. Він кричав, що родина втратила все й скоро втратить дім. Мама ридала, згадуючи борги й штрафи, а Христина накинулася на Павла, звинувачуючи його в ідеї взяти гроші в небезпечних людей.
Павло відповідав, що це сестра квапила всіх отримати спадок. Батько намагався перекричати обох, мама вимагала негайно вигадати новий план. Вони сварилися близько двадцяти хвилин, розкриваючи подробиці одну за одною, а я записував сварку з коридору.
Лист не створив їхньої вини, а лише зірвав ретельно втримувані маски. Поки майбутня виплата здавалася гарантованою, родина зображала єдність і турботу; щойно гроші опинилися під питанням, як кожен поспішив рятувати себе. Вони вже не пам’ятали, що за стіною перебуває людина, смерть якої ще недавно називали спільним горем.
За вечерею ніхто майже не розмовляв. Батько без кінця перевіряв телефон, ніби чекав вироку. Коли апарат завібрував, він з переляку натиснув гучний зв’язок і впустив його на стіл.
Подзвонив той самий кредитор. Без привітань чоловік зажадав повернути борг до наступної п’ятниці й назвав величезну суму готівкою. Пояснення про перевірку його не зацікавили: він холодно попередив, що в іншому разі забере своє іншими способами, і наслідки відчує вся родина.
Після дзвінка руки батька тремтіли так сильно, що він не відразу зміг підняти телефон. Решта сиділи нерухомо, боячись зустрітися поглядами. Кожен нарешті зрозумів, що майбутня компенсація була єдиною підставою їхнього безрозсудного життя.
Наступного ранку я влаштував ще одну перевірку. Важко опустився на стілець і повідомив, нібито лікар запропонував експериментальне лікування, здатне подарувати мені ще пів року, а за вдалого результату — цілий рік. Замість підтримки рідні навперебій почали відмовляти мене.
Мама казала, що досліди виснажать організм. Батько запевняв, ніби лікування перетворить останні місяці на муку, а Христина закликала думати про якість часу, що лишився, а не про його тривалість. Я пообіцяв усе обміркувати, і по їхніх обличчях прокотилася хвиля погано прихованого полегшення.
Кожен довід звучав розумно, якби не знати справжньої причини. Вони говорили про милосердя, гідність і спокій, прикриваючи цими словами страх перед відкладеною компенсацією. Ніхто не спитав про ймовірність успіху й не запропонував хоча б зустрітися з лікарем — можливість продовжити моє життя була для них не надією, а загрозою.
Після сніданку я відвіз пакетик з осадом до незалежної лабораторії. Направлення майора Кравченка надавало експертизі юридичної сили. Працівниця пообіцяла провести повний токсикологічний аналіз за кілька днів і тривожно спитала, чи перебуваю я зараз у безпеці.
Увечері зателефонував Сергій. Дізнавшись про поліцію й перевірку фонду, він без зайвих слів звелів знайти доброго адвоката. Я заперечив, що є потерпілим, але він нагадав: офіційним установам я теж повідомляв неправдиві відомості про здоров’я, і родичі неодмінно спробують використати це проти мене.
Його доводи були справедливими. Навіть захищаючись, я перейшов правову межу й міг дорого за це заплатити. Отже, поруч зі слідчим мав з’явитися фахівець, який відповідатиме винятково за мої інтереси…
