Марта опустила очі.
— Так. Після смерті Еліни їх відправили в прийомну сім’ю. Дівчатка не витримали й утекли. Залишили записку: «Мама почує нас серед лілій».
Стефан заплющив очі. Лілії. Могила. Туман. Усе з’єднувалося в один ланцюг.
— Де вони зараз? — спитав він.
— Ми шукаємо їх. Але вони вміють ховатися. Життя надто багато разів учило їх нікому не довіряти.
Марта дістала з шафи теку й поклала перед ним.
— Є ще дещо. Їхній батько. Роман. Можливо, це ім’я вам знайоме.
Стефан зблід.
Так, він пам’ятав Романа. Колись той працював у нього водієм і помічником на будівництвах. Молодий, сильний, запальний. Одного разу сталася бійка, неприємна історія, і Стефан звільнив його без довгих розглядів. Тоді це здавалося дрібницею, звичайним діловим рішенням. Людина зірвалася — отже, нехай іде.
— Я вигнав його, — повільно промовив Стефан.
— Еліна знала, — тихо сказала Марта. — Але не звинувачувала вас. Вона казала, що людина не народжується зламаною. Іноді її просто надто довго ніхто не тримає за руку.
Стефан стиснув пальці так, що побіліли кісточки.
Тепер він розумів: Еліна намагалася виправити те, що він колись залишив за спиною, не озирнувшись.
Коли він вийшов із центру, почався дощ. Краплі падали на теку, де лежали фотографії Міри й Леї. Дівчатка дивилися з них відкрито й довірливо — такими, якими могли бути тільки поруч з Еліною.
— Не тікайте від мене, — прошепотів Стефан, дивлячись у сіре небо. — Я знайду вас.
Дощ посилювався. Машина повільно котилася темними вулицями, фари вихоплювали з вогкості облуплені стіни, порожні вітрини, зігнуті постаті перехожих. На сусідньому сидінні лежала розкрита тека: фотографії, листи, нотатки Еліни. Її почерк здавався живим. Кожен рядок ніби вказував йому шлях.
У маленькій пекарні ще горіло світло. Стефан зупинився й увійшов усередину. Там пахло свіжим хлібом, вологим одягом і міцним чаєм.
— Перепрошую, — звернувся він до господині, повної жінки з червоним від жару обличчям. — Ви не бачили двох дівчаток? Близнючок. Одній близько восьми, кучерява. Друга тоненька, з темним волоссям.
Жінка насупилася, пригадуючи…
