— Мама наказала передати, — ніяково пояснив він, простягаючи букет. — У нас на городі ростуть.
Зоя відгорнула край конверта й довго розглядала сплячу Ліду. Потім дістала моток червоної вовни, відмотала нитку, перекусила й зав’язала її на ручці поверх рукавчика сорочечки на три вузлики. Її губи швидко ворушилися, слів було не розібрати.
— Щоб лихе око не взяло й лихе слово, — пояснила вона Марині. — Залиш на 40 днів. Потім приїду, сама зніму.
Медсестра несхвально похитала головою, але промовчала. До Сосновська їх повіз Остап. Він сам десь дістав старе, зате міцне автокрісло-люльку.
Удома Марина поклала доньку на дідусів диван, обклала подушками й озирнулася. Ні ліжечка, ні візочка. Усього шість пелюшок — Валентина Григорівна передала їх, підрубивши свої старі простирадла. У холодильнику знайшлися кефір, пів батона й банка солоних огірків.
— Витримаємо, — сказала Валентина Григорівна, помітивши її погляд. — Люди й не через таке проходили. Нічого, прорвемося.
Та давалося це важко. Перші тижні майже не лишилися в Марининій пам’яті: Лідів нічний плач, болючі груди, ранок біля плити, коли засинала стоячи. У гаманці з тисячі з лишком лишалося 700, потім 400. Марина звикла заздалегідь, ще до каси, підраховувати покупки. Крупу брала на вагу, молоко — найдешевше; по вчорашній хліб зі знижкою ходила до пекарні біля ринку.
На третій день після виписки з’явилася Надія з фабрики. Вона привезла з гаража старий синій візочок із потертою ручкою, у якому виросли двоє її синів, і два величезні пакети одягу.
— Тільки без заперечень, — оголосила вона з порога. — Це вже нікуди складати, а чоловік третьої дитини не хоче. Вважай, урятувала мене від походу до смітника.
Марина розбирала вміст двох пакетів. Тут було все, що потрібно дитині, навіть зимовий комбінезон, до якого Ліді ще належало дорости. Одяг уже носили, але кожну річ привезли чистою. Розбираючи, Марина плакала, а Надія лишалася поруч і вдавала, ніби цих сліз зовсім не помічає.
За тиждень після виписки Марина спорудила з довгої хустки слінг, влаштувала в ньому Ліду й пішла до соціальної служби. Її прийняла жінка середнього віку з акуратною зачіскою. На краю столу в неї ріс у горщику пишний папороть. Слухаючи Марину, працівниця раз у раз бралася за маленький пульверизатор і обприскувала листя. Дослухавши, вона щось подивилася в комп’ютері.
— Допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами перераховано повністю. Ми надіслали її за реквізитами із заяви, що надійшла через портал. З нашого боку все зроблено правильно.
— Але подавала її не я. Я тоді в лікарні була. Подивіться виписку, ось іще талон із поліції.
Жінка затримала погляд на талоні, помовчала.
— Розумію вас. Тільки відразу поясню, щоб даремно не обнадіювати. Гроші ми вже переказали. Ще раз видати вам ту саму суму зараз не можемо, це буде подвійна виплата. Почати треба з вашої заяви: напишіть, що допомоги не отримали. Тоді ми надішлемо запит до банку, куди пішли гроші, і з’ясуємо, кому належить картка. Коли поліція встановить шахрайство, вимагатимемо повернення від того, хто отримав переказ. Гроші повернуться або буде рішення суду — зможемо зробити перерахунок і виплатити вам. Але швидко це не вийде. Минають місяці, іноді доводиться чекати пів року.
— А на що мені жити всі ці місяці?
Жінка мовчки відсунула пульверизатор.
— Є те, що оформимо сьогодні, — заговорила вона інакше. — У вас народилася дитина. Отже, вам належить одноразова допомога при народженні, а ще щомісячна — для догляду за дитиною. Їх зараз і оформимо. Тут, при мені, вкажемо вашу картку у вашому банку. Паспорт принесли? Свідоцтво про народження отримали?
— Так.
— Давайте документи. Ще подамо на додаткову допомогу, перевіримо, чи підходите за доходами. Приблизно через місяць почнуть надходити гроші. Не мільйони, звісно, але допомога.
У працівниці Марина просиділа майже годину. За цей час Ліда прокинулася, покректала й знову заснула. Коли Марина вже виходила, жінка раптом гукнула її:
— Тільки щомісяця перевіряйте в особистому кабінеті реквізити, добре?
— Обов’язково.
Першої виплати довелося чекати п’ять тижнів, і вона виявилася меншою, ніж Марина розраховувала. Заплативши за квартиру й електрику, Марина купила пачку підгузків. Решту розтягнули до наступної допомоги…
