Дівчинка пішла до стайні повільно. Під ногами шаруділо сухе зілля, вітер ледь помітно тягнув уздовж землі пил, і з кожним кроком старий загін ставав ближчим. Серце в Олесі билося швидко, не даючи їй забути, що всі довкола вважали цього коня небезпечним. Вона знала, що він може кинутися, вдарити, злякатися її руху. Але зупинитися вже не змогла. Її вів не сміливий порив, а тихе, вперте розуміння: там, за огорожею, хтось страждає.
Гром метався по загону. Він різко розвертався, бив копитами землю, піднімав голову й знову опускав її, важко видихаючи. Від кожного удару дошки дрижали, пил злітав сірим клубом, і здавалося, що вся стайня живе його тривогою. Шия коня була напружена, боки часто ходили, очі блищали в напівтемряві. Він мав грізний, майже страшний вигляд. Але Олеся дивилася не на копита і не на силу. Вона дивилася в очі.
І там, за спалахами страху й злості, вона побачила те, що сама знала краще за багатьох дорослих. Самотність. Не простий смуток, який минає, коли поруч хтось з’являється, а глибоку, застарілу впевненість, що ніхто не прийде з добром. Гром був оточений людьми, але не вірив жодному. Олеся жила серед будинків, але ніде на неї не чекали. Між ними не було слів, але тієї миті дівчинці здалося, що вона розуміє його набагато ясніше, ніж розуміла людські розмови.
Вона зупинилася біля огорожі. Дошки були шорсткі, пахли пилом і старістю. Страх стиснув їй груди так сильно, що важко стало вдихнути. Її долоні похололи, а коліна ледь помітно тремтіли. Вона могла розвернутися й піти, поки Гром не підійшов ближче, поки ніхто не побачив її біля загону, поки ця небезпечна близькість не стала ще небезпечнішою. Але Олеся не відступила. Вона стояла тихо, не роблячи різких рухів, ніби боялася зруйнувати тоненьку ниточку між собою і конем.
— Ти не злий, — сказала вона неголосно.
Гром різко скинув голову. Його вуха здригнулися, ніздрі розширилися. Він не зрозумів слів так, як розуміють люди, але почув голос. Не наказ, не погрозу, не грубий окрик, до яких звик. Голос був м’який, майже втомлений, ніби дівчинка говорила не тільки з ним, а й із самою собою.
— Просто тобі теж більше нікому вірити, — додала Олеся…
