Вона доїла рис, хоча він стояв поперек горла. Соус виявився надто солоним. Олеся підвелася по воду. У вітальні Мар’яна вже показувала матері екран телефона.
— Мамо, дивися, яка сукня. Правда гарна? І всього три тисячі.
Мирослава Данилівна нахилилася ближче.
— Яскравувата. Куди ти в такій підеш?
— Та зараз усі таке носять. У дівчини з роботи майже така сама, дуже ефектно виглядає. Купиш? Я потім із зарплати віддам.
— Ой, віддасть вона, — лагідно проворчала свекруха. — Гаразд, замовлю. Працюй тільки нормально, а сукня нехай буде.
Олеся стояла зі склянкою біля раковини, і пальці в неї побіліли від напруження. Мар’яна заробляла приблизно сорок тисяч, майже все витрачала на косметику, одяг, кафе й дрібниці. Якщо грошей не вистачало, йшла до матері. Олеся отримувала вдвічі більше. З першого місяця після весілля вона віддавала Мирославі Данилівні тридцять тисяч на продукти й господарство. Із решти треба було покривати свої витрати, дещо купувати Богданові, відкладати на майбутнє. Торік вона пригледіла собі пальто. Зі знижкою воно коштувало п’ять тисяч. Вона ходила навколо нього два тижні, рахувала, вагалася, переконувала себе, що старий пуховик ще цілком носиться. Так і не купила.
Ніхто в цьому домі не спитав, чи потрібен їй новий одяг. Ніхто не помітив, що манжети на пуховику протерлися, а блискавка іноді заїдає. Її гроші були спільними, поки йшли в чужу каструлю. Але варто було їй подумати про себе — і всередині відразу піднімалося відчуття провини, ніби вона робить щось неприпустиме.
Вона пам’ятала, як тримала те пальто в примірочній. Тканина була м’яка, колір спокійний, силует вдало сідав по плечах. Продавчиня сказала, що річ їй дуже пасує. Олеся тоді майже наважилася. Уже дістала картку, але перед очима постав список: продукти, платежі, Богданові потрібні нові сорочки, на господарство скоро знову віддавати, та й раптом Мирослава Данилівна спитає, чому невістка витрачає на себе, коли в домі стільки витрат. Вона повісила пальто назад і вийшла з порожніми руками.
А сьогодні Мар’яні купували сукню легко, з усмішкою, без підрахунків і докорів. Не тому, що сукня була потрібніша. Просто Мар’яна була донькою, для якої хотіли приємного. А Олеся була дорослою невісткою, яка має розуміти, економити, вносити, терпіти…
