Потім підвела погляд на Ігоря.
Уперше за довгі місяці перед нею сидів не самовдоволений чоловік, не насмішкуватий переможець, не людина, звикла принижувати її одним рухом брів. Він мав розгублений вигляд. Майже втрачений. Ніби підлога під ним зникла, а він іще не зрозумів, за що можна вхопитися.
— Шістнадцять мільйонів… — ледь чутно видихнула Аліса. — Ігорю, ти ж казав, що в твоєї матері нічого такого немає. Лише квартира, будинок і звичайні заощадження…
— Замовкни, — процідив він, навіть не глянувши на неї.
— Але Ігорю…
— Я сказав — мовчи!
Аліса відсахнулася. На її обличчі майнуло роздратування, змішане з переляком. Уся її переможна впевненість зникла в одну мить, ніби її стерли вологою ганчіркою зі скла.
Нотаріус підвелася й передала Вірі невеликий конверт.
— Віро Миколаївно, тут ключ і пакет документів. Олена Вікторівна заздалегідь оформила всі необхідні розпорядження. Документи перевірені, права на цінні папери переходять до вас. Підстав, які дозволили б успішно оскаржити це рішення, немає.
Віра взяла конверт.
Тепер її руки не тремтіли…
