Максим підвівся з дивана. Страху він не відчував — лише холодне, гранично зібране здивування. Валерія підійшла до інвалідного крісла й легко торкнулася його спинки, назвавши річ переконливим реквізитом. Голос більше не хрипів, рука не тремтіла. На пряме запитання вона відповіла без вагань: так, усі ці місяці могла ходити.
— Навіщо був потрібен цей спектакль? — спитав Максим.
— Бо показна слабкість надійніша за будь-яке маскування. Люди стають відвертішими поруч із тим, кого вже списали з рахунків.
Рік тому Валерія випадково дізналася, що племінники збираються визнати її недієздатною. Були знайдені лікарі, готові скласти потрібні висновки, юристи підготували заяви, а серед партнерів поширювалися розмови про забудькуватість господині. Тарас і Богдан розраховували отримати контроль над компанією, фондом і нерухомістю ще за її життя. Тоді Валерія вирішила дати їм саме ту літню безпорадну тітку, яку вони хотіли бачити.
Почати вдавати було легше, ніж підтримувати це щодня. Валерія вивчала симптоми, вчилася переносити вагу тіла так, щоб пересаджування виглядало болісним, тренувала тремтіння руки й уповільнену мову. Навіть удома поруч із персоналом вона не могла розслабитися: невідомо, кого вже намагалися купити племінники. Правду знали лише Мирон, Соломія та кілька перевірених фахівців.
Іноді роль завдавала справжнього болю. Години в кріслі втомлювали спину, навмисно скувані рухи зводили м’язи, постійна потреба виглядати слабшою руйнувала звичне відчуття гідності. Але щоразу Тарас і Богдан ставали відвертішими. Вони обговорювали документи поруч із тіткою, говорили про неї в третій особі й переставали помічати, як уважно вона слухає.
Вона зображала слабкість, дозволяла родичам ставати сміливішими й водночас збирала листування, фінансові сліди й записи розмов. Але для останнього етапу був потрібен незалежний союзник, не пов’язаний із родиною та діловими колами. Саме тому в будинку з’явився приїжджий водій.
Злість, досі стримувана здивуванням, нарешті прорвалася. Максим спитав, чи не було кожне її добре слово частиною випробування. Валерія не стала заперечувати. Вона залишала на видноті дорогі речі, одного разу звеліла бухгалтерові перерахувати зайву суму й спостерігала, чи поверне водій гроші. Мирон повідомляв про його поведінку, система безпеки фіксувала пересування, фінансову біографію перевірили до дрібниць. Особистого листування, підкреслила вона, ніхто не читав.
Максим згадав помилковий переказ, про який одразу повідомив бухгалтерії, і відчув себе предметом лабораторного досліду. Він прямо сказав, що Валерія використала його. Вона нагадала: пропозицію було викладено чесно, договір він підписав добровільно, гроші отримав на обумовлених умовах. Якби Максим відмовився, вона шукала б іншого, хоча знайти людину, яку не куплять племінники, було б важко.
— Чому саме я? — вимагав він уже тихіше.
Валерія назвала три причини. Він дивиться співрозмовникові просто в очі, не виявляє жадібності й здатен відчувати вдячність, не перетворюючись на раба. Максим заперечив: збоку все одно здається, ніби він одружився за гроші, а тепер з’ясовується, що його обрали як пішака. Жінка поправила: не пішака, а самостійну фігуру. Різниця стане зрозумілою зовсім скоро.
Уранці вона знову буде хворою дружиною, яку він зобов’язаний захищати. Племінники запропонують йому гроші, статус і безпеку, потім спробують залякати. Максим спитав, що станеться, якщо він погодиться. Валерія відповіла без пом’якшень: він, імовірно, отримає навіть більше, ніж обіцяно в шлюбному договорі, але втратить те, за що вона його обрала.
— Ви певні, що я не передумаю?
— Ні. Я просто вирішила ризикнути.
Чесність відповіді трохи остудила Максима. Він спитав, що потрібно далі. На обличчі Валерії з’явилася жива, не прикрита холодною ввічливістю усмішка: племінникам дозволять повірити, ніби вони перемагають, а потім захлопнуть пастку. Після цих слів вона лягла, накрилася й за кілька секунд повернула звичний образ: плечі опустилися, дихання стало важким, голос — слабким.
Максим залишився посеред спальні. Він приїхав за кордон, щоб заробити на лікування й урятувати дім, а опинився всередині ретельно підготовленої війни. Помилка тепер ударила б не лише по Валерії, а й по його родині. Відмовитися від участі ще можна було, однак удавати, що він нічого не знає, вже не виходило. Після довгого мовчання Максим сказав, що ввійде в гру, але не дозволить більше приховувати від нього правила. Валерія розплющила очі й поправила: тепер вони ввійдуть у неї разом, а коли супротивники впевняться в перемозі, пастка остаточно зачинилася…
