У 1989 році цілий шкільний клас зник без сліду, а через 35 років з’явилася знахідка, яка змінила хід старої справи

Її крик долинув ніби з великої відстані, хоча вчителька стояла зовсім близько. Не встигли діти наблизитися до неї, як земля під ногами здригнулася. По ґрунту розбіглися тріщини, каміння з важким скреготом зсунулося, а вкрита травою поверхня почала йти вниз.

Хтось устиг схопити Соломію за руку. Навколо залунали крики, і наступної миті опора зникла. Учителька й увесь клас провалилися в темряву.

Падіння розтяглося в пам’яті Соломії до безкінечності, хоча насправді могло тривати лише кілька митей. Вона запам’ятала різкий удар, пил у роті й голоси, що злилися в один переляканий гул. Коли дівчинка опритомніла, поруч плакали однокласники, хтось стогнав від болю, хтось кликав батьків, а хтось питав, чому навколо настала ніч.

Цілковитої темряви, однак, не було. Величезну підземну порожнину наповнювало слабке мерехтіння, що йшло від самих стін. Воно не нагадувало ні лампу, ні полум’я: тьмяне світло повільно посилювалося й згасало, через що виникало відчуття, ніби кам’яний простір дихає.

Оксана злякалася не менше за учнів, але змусила себе діяти. Вона переходила від дитини до дитини, оглядала забої, перев’язувала розбиті коліна, заспокоювала тих, хто плакав, і просила тих, кому було боляче, не підводитися. Коли перші крики стихли, усі почали шукати дорогу назовні.

Місця падіння знайти не вдалося. Там, де вгорі розверзлася земля, тепер здіймалися гладкі стіни без виступів і щілин. Здавалося, поверхня зімкнулася відразу після їхнього падіння. Діти кричали, доки ставало сил, але звук бився об камінь і повертався глухим відлунням.

Спочатку вони були певні, що допомога близько. Батьки напевно вже помітили їхню відсутність, рятувальники мали шукати маршрут, а поліція — обстежувати ліс. Діти намагалися підбадьорювати одне одного й говорили про повернення додому так, ніби воно призначене на найближчі години. Будь-який віддалений шум змушував усіх замовкати й прислухатися. За кожного здригання породи вони схоплювалися, гукали рятувальників і думали, що до них нарешті пробиваються згори.