Між імовірною смертю від ножа Людожера завтра й імовірним розстрілом у кабінеті майора післязавтра Олексій вибрав друге. Там у нього був хоча б примарний, але шанс. Шанси, що цілком залежали від його слуху й чутливості пальців.
«Я згоден», — видихнув він. Граф схвально кивнув, ховаючи наган. «Готуйся, фізику, тренуй пальці, бо завтра ти йдеш на справу».
«І пам’ятай, що в цьому рівнянні помилок бути не може». Олексій повільно вийшов від Графа. Барак спав важким, хворобливим сном, але коли він ліг на свої нари, сон до нього не йшов.
Він лежав і дивився в темну стелю, намагаючись детально уявити механізм імпортного сейфа. Три диски, десять цифр на кожному. Десять у третьому степені — це одна тисяча можливих комбінацій, перебрати їх за сім хвилин просто неможливо.
Отже, треба почути одне-єдине правильне клацання серед шуму вітру, биття власного серця й кроків охорони. Уперше в житті фізика виявилася для нього не порятунком, а справжнім прокляттям. Він мав почути тихий шепіт металу, від якого цілком залежало його життя.
Рівно о третій годині ночі світ перестав існувати. Лампочки над плацом, потужні прожектори на сторожових вишках, світло у вікнах адміністративного корпусу — все згасло одночасно. Ніби гігантська рука раптом смикнула рубильник всесвіту, і табір провалився в густу чорнильну темряву.
Тишу розірвав лише далекий, захлинальний гавкіт караульних вівчарок, які втратили орієнтири. Чувся добірний мат охорони, що нервово клацала затворами автоматів у порожнечу. Олексій швидко біг.
Поруч із ним, безшумно ступаючи м’якими унтами, ковзав Сич, найкращий домушник із команди Графа, приставлений до студента чи то як помічник, чи то як конвоїр. Вони перетнули продувний коридор, смугу між бараками й госпблоком, де зазвичай гуляв вітер і блукали промені прожекторів. Зараз тут була тільки темрява й крижаний холод.
«П’ятнадцять хвилин», — прошепотів Сич просто йому у вухо. «За п’ятнадцять хвилин запустять резервний дизель, і якщо не встигнемо, нас розстріляють просто на килимку в майора». Двері чорного ходу адміністративного корпусу піддалися відмичці Сича за три секунди, і це була не магія, а просто знання механіки примітивних замків.
Усередині пахло казенним воском, старим папером і добрим тютюном. Цей запах влади паморочив голову сильніше, ніж постійний голод. Вони злетіли на другий поверх, і серце Олексія працювало в режимі жорсткого перевантаження, качаючи адреналін літрами.
Але розум, як не дивно, став кришталево чистим, а страх зник, поступившись місцем граничній концентрації. Кабінет начальника табору був перед ними. Сич лишився біля дверей, міцно стискаючи в руці фінку.
Олексій ступив до кутка, де стояв сейф. Масивна чорна туша з міцної сталі, схожа на важкий надгробний пам’ятник. Олексій дістав із кишені дерев’яну трубку — фельдшерський стетоскоп, украдений напередодні із санчастини.
Він щільно притис широку частину до холодного металу дверцят, а вузьку — до свого вуха. «Світло!» — самими губами скомандував він. Сич креснув сірником, прикривши вогник долонями так, щоб тьмяний промінь падав тільки на лімб замка.
Олексій заплющив очі, і в цю мить для нього перестали існувати табір, охорона, Граф і навіть власне життя. Лишилася тільки фізика, акустика твердого тіла. Звук — це хвиля, і коли метал треться об метал, виникає вібрація.
Він почав повільно обертати перший диск кодового замка. У навушнику тиші шерех механізму звучав як гуркіт каменепаду. Шурх, шурх, шурх — зубці сувальд проходили повз пази рівно й монотонно.
Раптом стався мікроскопічний збій, навіть не клацання, а зміна тональності. Це був ледь вловимий провал звукової хвилі, справжній резонанс. «Чотири», — прошепотів Олексій, починаючи поворот ліворуч.
Другий диск давався важче, бо мастило, вочевидь, сильно загусло. Звук був глухий і неймовірно в’язкий. Олексій перестав дихати, а кров стукала у скронях, сильно заважаючи слухати.
Він зусиллям волі змусив своє серце сповільнитися. Він уявляв механізм у розрізі: як пружини стискаються, а штифти ковзають. «Сімнадцять», — видихнув він за хвилину.
Піт заливав очі, окуляри сповзли на кінчик носа, але поправити їх було не можна. «Шухер», — придушений шепіт Сича боляче різонув по нервах. «На сходах».
Знизу долинав важкий тупіт кованих чобіт і гучні голоси. Черговий караул із ручними ліхтарями піднімався перевіряти важливі кабінети. «Швидше, фізику!» — прошипів Сич, нервово гасячи сірник.
«У нас лишилося тридцять секунд!» Темрява повернулася, і тепер Олексій працював тільки навпомацки й на слух. Третій диск був останнім.
Руки зрадливо тремтіли, але пальці міцно пам’ятали завдання. Клац — цей звук був для нього гучніший за гарматний постріл. Ригель нарешті звільнився.
Олексій рвонув важку ручку вниз, і дверцята сейфа беззвучно розчахнулися. Усередині, на нижній полиці, лежав важкий брезентовий мішок. Олексій схопив здобич, засунув її за пазуху бушлата й захлопнув дверцята, крутанувши диск, щоб збити код.
У коридорі замиготіли яскраві промені ліхтарів. «Стій, хто там?» — загорлав голос чергового офіцера. «У вікно!» — скомандував Сич.
Стрибати з другого поверху на втоптаний плац — означало переламати ноги. Але під вікном кабінету намело величезний замет, бо сніг зчищали просто з даху. Олексій знав, що пухкий сніг погасить кінетичну енергію падіння.
Головне було правильно згрупуватися. Сич розчахнув раму, і морозне повітря різко вдарило в обличчя. Олексій стрибнув першим…
