Ви це серйозно?» «Серйозно. Без записів ви нічого не запам’ятаєте».
Дімка дістав із кишені пачку «Мальборо» й постукав по столу. «Можна закурити?» «Ні», — відрізала Олена. «У школі курити не можна».
Вітька підняв руку, як належить у класі. «А якщо ми вас дуже попросимо?» Вона подивилася йому просто в очі. Там було не прохання, а справжня перевірка.
«Ні», — твердо повторила вона. Він лише знизав плечима. «Гаразд. Тоді розповідайте нам про ваш хлорофіл».
Вона почала пояснювати матеріал. Говорила спокійно й чітко, як звикла робити завжди. Вони слухали, але нічого не записували.
Хлопці просто дивилися. Іноді вони переглядалися й усміхалися. Через сорок хвилин вона закрила шкільний журнал.
«На сьогодні все. Завтра ми продовжимо». Вітька встав останнім, підійшов до столу й нахилився ближче.
«Олено Іванівно, ви класна, правда. Нам із вами дуже пощастило». Вона ввічливо всміхнулася.
«Ідіть додому, хлопці, уже досить пізно». Вони вийшли, і двері за ними грюкнули. Олена залишилася сама.
Вона посиділа хвилину, дивлячись на порожні парти. Потім зібрала таблиці, замкнула кабінет і пішла до виходу. На ґанку стояла бабуся Маруся з Машею на руках.
«Ну, як минув перший день із новенькими?» Олена взяла доньку на руки. «Нормально. Це звичайні хлопці».
Маруся подивилася їй просто в обличчя. «Ти в цьому впевнена?» Олена нічого не відповіла.
Вона просто пішла додому, міцніше притискаючи Машу до себе. А тим часом троє хлопців сиділи на мотоциклах біля сільського клубу. Вітька закурив і повільно випустив дим.
«Ну що, пацани, беремо її?» Сергій схвально кивнув. «Беремо, тільки акуратно, щоб вона не пискнула».
Дімка сплюнув на землю. «Коли?» «На четвертому занятті, коли вона вже звикне», — Вітька усміхнувся.
«Отже, ми записалися. Тепер просто чекаємо». Вони завели мотори й поїхали в бік міста, залишивши по собі пил і сильний запах бензину.
Друге заняття минуло майже так само, як і перше. Олена пояснювала будову клітини, показувала під мікроскопом препарат цибулі. Хлопці сиділи тихо, лише зрідка переглядалися.
Вітька навіть поставив запитання по темі. «А якщо клітина пошкодиться, вона зможе відновитися?» «Відновиться, якщо пошкодження невелике», — відповіла вона.
«Але якщо зачепить ядро?» «Тоді все, це кінець». Сергій усміхнувся.
«Отже, без ядра людина вже не є людиною?» Олена подивилася на нього дуже уважно. «У переносному значенні — так».
Вони пішли зовсім без пригод. Дімка навіть сказав «дякую» біля самих дверей. Третє заняття відбулося в п’ятницю.
Темою уроку було розмноження рослин. Олена принесла сухе насіння соняшника й розклала його по партах. «Візьміть по три штуки», — сказала вона.
«Подивіться уважно, які вони різні за розміром». Вітька взяв зернятко й покрутив його в пальцях. «А якщо я його просто зараз з’їм?»
