«Не раджу, воно все одно не проросте всередині». Хлопці голосно засміялися. Вони сміялися набагато голосніше, ніж зазвичай.
Олена відчула, як у неї напружилися плечі, але продовжила урок. Коли пролунав дзвінок, учні не встали одразу. Вітька підійшов до дошки й стер крейдою намальовану схему квітки.
«Завтра в нас четверте заняття, так?» «Так, о 16:05, як і завжди». «Добре», — кивнув він. «Ми обов’язково прийдемо».
Увечері Олена сиділа з маленькою Машею за столом. Дівчинка старанно малювала квітку олівцем. «Мамо, а чому в тебе такі сумні очі?»
«Я просто втомилася, сонечко». Маша поклала свою руку їй на долоню. «Тоді лягай спати раніше».
Олена лагідно поцілувала її в маківку. Усередині в неї все стискалося від дивного, незрозумілого передчуття. Четверте заняття почалося як завжди.
Олена відчинила кабінет, увімкнула світло й розклала таблиці з фотосинтезу. Рівно о 16:05 вони зайшли всередину. Двері зачинилися, і пролунав гучний клац замка.
Олена швидко обернулася. «Двері не замикайте, будь ласка. Раптом хтось сюди зайде».
Вітька криво всміхнувся. «Ніхто не зайде. Завгосп уже пішов додому».
«Директор зараз на нараді в районному центрі». Сергій підійшов до вікна й опустив жалюзі. «Так буде краще видно дошку», — сказав він абсолютно спокійно.
Олена в страху відступила до столу. «Що ви робите?» Дімка дістав із кишені складаний ніж і відкрив лезо, але не погрозливо, а просто пограв ним.
«Ми хочемо, щоб ви нас краще зрозуміли, Олено Іванівно». Вона спробувала пройти до замкнених дверей. Вітька перегородив їй шлях.
«Сядьте. Ми поговоримо». «Я не сяду. Негайно відчиніть двері».
Сергій ступив трохи ближче. «А якщо ми не відчинимо?» Олена відчула, як у неї сильно затремтіли коліна.
Вона змусила себе говорити якомога рівніше. «Ви ж розумієте, що це чиста кримінальщина. Вам лише по шістнадцять років, вас точно посадять».
Вітька тихо розсміявся. «Нас? Посадять? Олено Іванівно, ви це серйозно? Мій батько — заступник голови обласної ради».
«Батько Сергія — начальник райвідділу поліції. Батько Дімки — директор технікуму. Хто нас посадить? Хіба що ви?»
Вона з жахом подивилася на двері. Ключ стирчав із зовнішнього боку замка. «Я зараз закричу».
Дімка підійшов ззаду й міцно схопив її за плечі. «Спробуйте». Олена різко сіпнулася.
Сергій ударив її долонею по щоці. Удар був не сильний, але дуже дзвінкий. «Тихо. Не псуйте нам гарного настрою».
Вони грубо штовхнули її до вчительського столу. Вітька недбало змахнув зі столу мікроскоп. Той упав на підлогу з глухим стуком, і скло тріснуло.
«На коліна», — жорстко наказав він. «Ні». Сергій схопив її за волосся й силоміць потягнув униз.
Олена з плачем упала на коліна. Дімка вже діловито розстібав ремінь. «Не треба. Будь ласка, у мене ж маленька дитина».
Вітька низько нахилився до її обличчя. «Ми знаємо. Маші чотири роки, вона симпатична дівчинка».
«Буде дуже прикро, якщо з нею щось станеться дорогою до дитячого садка». Олена в жаху завмерла. «Ви не посмієте».
«Посміємо», — холодно відповів Сергій. «А ще ми напишемо докладного листа вашому Віктору на службу. З гарними фотографіями».
«У нас є хороша камера, знімати ми будемо дуже красиво». Дімка гидко хихикнув. «А коли він повернеться, все село точно знатиме, яка в нього дружина».
«Училка, яка сама своїх учнів спокушала». Олена спробувала швидко встати. Але Вітька сильно вдарив її кулаком у живіт.
Усе повітря вийшло з легень. Вона від болю зігнулася навпіл. «Годі базікати», — скомандував він.
«На стіл її». Вони підняли її за руки. Кинули на жорсткий учительський стіл горілиць.
Вони безжально розірвали сукню на її грудях. Олена відчайдушно билася й дряпалася. Сергій грубо затиснув їй рота своєю долонею.
Його долоня сильно пахла тютюном і їдким потом. Вітька був першим. Він рухався швидко й не промовив ані слова.
Потім він помінявся місцем із Сергієм. Дімка знімав усе на камеру й часто клацав затвором. «Усміхнися, Олено Іванівно», — знущально сказав він.
«Це для сімейного альбому». Вона більше не кричала. Вона просто не могла.
Лише тихо мукала в чужу долоню. Сльози текли по скронях і змішувалися з крейдяним пилом на столі. Коли цей кошмар закінчився, вони нарешті відпустили її.
Олена безсило сповзла на підлогу. Її сукня висіла брудними лахміттями. По ногах текла кров.
Вітька не поспішаючи застебнув штани й присів навпочіпки поруч із нею. «Тепер слухай мене уважно. Ти мовчатимеш».
«Нікому ні слова: ні чоловікові, ні матері, ні в поліцію. Якщо пискнеш, лист піде в частину за три дні, а фотографії розійдуться селом за тиждень».
«А Маша?» «Ну, ти сама все зрозуміла». Сергій загрозливо додав: «І не здумай звідси звільнитися».
«Продовжиш викладати так, ніби нічого не сталося». Дімка підняв із підлоги розбиту пробірку й покрутив її в руках. «Гарно вийшло, шкода тільки, що мікроскоп розбили».
Вони вийшли, двері зачинилися, і ключ із скреготом повернувся ззовні. Її замкнули. Олена залишилася лежати на холодній підлозі…
