Увесь залишок вечора вона провела як у тумані, механічно подаючи вечерю й прибираючи зі столу, відчуваючи на собі постійний, тиснучий погляд Семена Борисовича. І тоді, доведена до краю, вона твердо вирішила поскаржитися чоловікові, щиро сподіваючись, що хоча б ревнощі змусять Іллю прокинутися й захистити свою сім’ю.
— Ілюшо, послухай мене, будь ласка, твій батько… він мені недвозначні натяки робить, говорить жахливі речі про нас із тобою, та ще й руки розпускає, коли нікого поруч немає. Я його боюся! Поговорив би ти з ним, як чоловік із чоловіком, пояснив би, що я твоя дружина і так поводитися не можна! — увечері, коли в домі нарешті запанувала тиша, вже лежачи в теплому ліжку під важкою ковдрою й довірливо вткнувшись носом у плече чоловіка, тихо, ковтаючи сльози, попросила Катерина.
— Та кинь ти, вигадуєш… Ти просто не так його зрозуміла, він у нас мужик простий, грубуватий, жартує він так незграбно… — відвертаючись до стіни й намагаючись уникнути неприємної розмови, пробурмотів Ілля, і в його голосі Катя виразно почула нотки паніки.
— Цікаво, як же це все можна зрозуміти інакше?! — обурилася Катя, підводячись на лікті, її голос задзвенів від образи й розчарування. — Він прямим текстом пропонує мені стати його коханкою, Ілля! Він мене лапає!
— Добре, і що ти пропонуєш мені зробити?! — раптом вибухнув Ілля, різко сівши на ліжку й стиснувши кулаки, але в темряві Катя бачила, як тремтять його плечі.
— Щоб я пішов просто зараз і йому, рідному батькові, пику набив? Щоб він мене потім зі світу зжив? І все це тільки через те, що він тобі, бачте, щось не те сказав жартома?! Ти не знаєш його, Катю! Ти не знаєш, на що він здатен у гніві! — Ілля щосили намагався говорити жорстко, зображаючи праведний гнів на дружину, але Катя, з її загостреним чуттям, безпомилково чула в його уривчастому шепоті тваринний, липкий страх, який сковував його по руках і ногах.
«Боже мій, а Ілля ж до смерті, до тремтіння в колінах боїться власного батька! Боїться більше, ніж любить мене, — раптом, наче від удару блискавки, усвідомила Катя, і холодний піт виступив у неї на чолі від цієї страшної здогадки. — Даремно я на його допомогу сподівалася. Я зовсім сама в цьому величезному, чужому домі, і ніхто мене тут не захистить. Мій чоловік — боягуз, зламана людина»…
