«Швидше б усе це скінчилося. Господи, нехай це просто скінчиться, і я зможу вмитися», — відчайдушно, наче заведена, стукала у скронях жінки єдина рятівна думка, поки вона заплющувала очі, намагаючись відгородитися від гидкої реальності, вимкнути свої відчуття, розчинитися в темряві під щільно стиснутими повіками.
Ця гірка покора долі була знайома Каті з найранішого, безрадісного дитинства. Рано осиротілу, маленьку, налякану дівчинку взяла на виховання старша сестра матері, сувора й беземоційна тітка.
І так виховувала, що кожен день здавався Каті нескінченним випробуванням на міцність. У тітчиному домі не було місця ласці, теплим словам чи дитячим пустощам.
Там панували суворий, майже армійський порядок, безкінечні докори за кожен з’їдений шматок хліба й важка, не по літах виснажлива хатня праця. Катерина не жила, а існувала, рахуючи дні до свого повноліття.
Тому вона зітхнула з неймовірним, щирим полегшенням, коли їй нарешті вдалося вирватися з холодного, непривітного дому родички в довгоочікуване доросле життя. Їй здавалося, що попереду на неї чекають тільки світло, тепло й свобода.
І коли на її шляху зустрівся Ілля, Каті здалося, що вона витягла щасливий квиток. За цього тихого, скромного, неймовірно працьовитого й по-своєму турботливого хлопця з сумними очима Катя вийшла заміж із найсправжнішого, щирого кохання, щиро вірячи, що він стане її надійною кам’яною стіною, захисником від усіх життєвих негараздів.
Одразу після скромного весілля, на якому майже не було гостей з боку нареченої, молодята оселилися на великій родинній фермі.
То було велике, міцне господарство, розкинуте на гектарах родючої землі: добротні корівники, ангари з технікою, безкраї поля й великий двоповерховий дерев’яний будинок, просякнутий запахом дерева, парного молока й важкого чоловічого поту.
Тут беззастережно й владно першу скрипку грав батько Іллі, Семен Борисович. Це був чоловік монументальний, із важким поглядом з-під густих брів, владний, безмежно жорсткий, розважливий до дрібниць і такий, що не терпів жодних заперечень. Одне слово — господар!
Уся округа знала круту вдачу Семена, багато хто його відверто побоювався, воліючи не переходити йому дороги ні в справах, ні в житті…
