Спершу я поклала заповіт. Поруч — договір передачі квартири в старому районі, документи на дачу, виписки з банківського рахунку й папери на основне житло. Останнім дістала висновок комісії про повну дієздатність Павла Мироновича, складений задовго до смерті.
Остап узяв заповіт і почав читати. Обличчя змінювалося поступово: недовіра поступилася зосередженості, потім він зблід. Мар’яна зазирнула через його плече, розтулила рота, але нічого не сказала. Тарас різко підвівся, стілець із неприємним скрипом від’їхав назад.
— Це підробка. Батько не міг такого написати!
— Він не писав заповіт від руки, — відповіла я. — Він виклав свою волю нотаріусу через планшет і особисто її підтвердив.
— Він був хворий! — втрутилася Лариса. — Будь-який суд визнає ці папери недійсними.
Я присунула до неї медичний висновок.
— Освідчення проводила комісія. Ознак деменції немає, сенс рішень розумів, тиск виключено. Ось підписи фахівців і нотаріальне підтвердження.
На стіл лягла невелика флешка.
— Тут відеозапис. Павло Миронович говорить сам. Повільно, але досить виразно. Лідія Степанівна присутня й ставить запитання.
Адвокат забрав флешку, потім по черзі переглянув документи. Його мовчання було професійним: він шукав помилку, нестикування, будь-яку можливість поставити підписи під сумнів.
— Є ще причина, яку батько хотів повідомити родині, — провадила я. — Вона не замінює законних документів, але пояснює його рішення.
Я вийняла частину роздруківок листування Богдана з Мариною. Павло Миронович переслав їх на мою пошту за місяць до смерті з короткою приміткою: «Якщо знадобиться».
— Богдан зраджував мені чотири роки. Його батько випадково побачив листування й вирішив, що людина, яка зраджує сім’ю, не повинна автоматично отримати все лише тому, що народилася сином.
Богдан сидів нерухомо, поклавши долоні на стіл. Остап подивився на нього довгим важким поглядом. Тарас відвернувся до вікна. Мар’яна опустила очі. Тільки Лариса спробувала сказати, що особисте життя не має стосунку до спадку, але адвокат жестом попросив її замовкнути.
Він дочитав останні сторінки й закрив папку.
— Документи оформлені належним чином. Передача нерухомості зареєстрована, заповіт посвідчено, дієздатність підтверджена. Оскаржувати можна, але перспективи вкрай слабкі.
— Ми все одно звернемося до суду, — промовив Остап. Голос став холодним і тихим. — Це не обговорюється.
— Звертайтеся. У мене збереглися щоденники догляду за сім років, чеки на ліки й обладнання, записи занять, свідчення працівників центру, висновки лікарів, відео й листування. Я готова подати все.
Я зібрала папери й повернула їх у коробку. Каструлю поставила зверху. Захист Павла Мироновича був продуманий значно краще, ніж розраховували його сини, і тепер їм лишалося тільки вирішити, скільки приниження вони готові додати до вже скоєного…
