Усі місцеві жителі щиро чекали її допомоги й відчайдушно її потребували. Без її кваліфікованої підтримки тяжкі пацієнти були просто приречені на неминучу загибель. До найближчої міської лікарні було надто далеко поганою зимовою дорогою.
За сім років виснажливої праці вона стала в Кедровому найшанованішою й найціннішою людиною. Абсолютно всі довіряли їй свої життя більше, ніж будь-кому іншому. Їй нерідко доводилося проводити складні операції при світлі гасової лампи через поломку генератора.
Хірургиня самостійно приймала екстрені пологи в жінок, яких фізично не встигали довезти до пологового будинку. Вона регулярно їздила на термінові виклики по глухих селах верхи на робочому коні. Ніна акуратно зашивала рани лісорубам, виходжувала старих і вправляла кістки невдалим мисливцям.
Зовні Ніна Петрівна була худенькою брюнеткою з великими й трохи сумними сірими очима. Вона вкрай рідко усміхалася, але її рівний голос миттєво заспокоював будь-яких панічних хворих. Ця відповідальна молода жінка ніколи не була офіційно заміжня.
Причиною самотності була не відсутність бажання, а банальна й постійна нестача часу. Вона працювала по двадцять годин на добу, ночуючи в тісній ординаторській на продавленому дивані. Харчувалася лікарка виключно тим, що від щирого серця приносили вдячні врятовані пацієнти.
Особистого життя в неї не було взагалі, бо лікарня повністю замінила їй родину. У ніч на чотирнадцяте вересня сталася подія, яка назавжди перевернула звичний уклад. Близько третьої години ночі до приймального покою терміново доправили огрядного чоловіка з ножовим пораненням.
Пацієнт утратив багато крові й перебував у вкрай тяжкому, але стабільному стані. Його обличчя було бліде, мов білий аркуш паперу, коли його перекладали на каталку. Потерпілого привезли водій відомчої вантажівки й невідомий чоловік у старій шкіряній куртці.
Ніна з першого погляду впізнала пораненого: ним виявився Аркадій Дремов, начальник місцевого лісозаготівельного підприємства. Це була людина вельми відома в усій окрузі й відзначалася неоднозначною репутацією. Він сильно зловживав алкоголем, жив на широку ногу й мав серйозні зв’язки.
Його близьким родичем був Валентин Єгорович Ганичев, який обіймав посаду заступника голови місцевої адміністрації. За мірками невеликого лісового селища така постать вважалася практично цілком недоторканною. Супроводжувач, нічний сторож, поспішно пояснив хірургині, що начальник випадково порізався на полюванні.
Нібито він через необережність напоровся на власний клинок під час оброблення великої туші лося. Ніна мовчки кивнула й негайно взялася до екстреної підготовки тяжкого хворого до хірургічного втручання. У ту фатальну мить черговій лікарці було зовсім не до довгих безглуздих розпитувань.
Головним завданням залишався оперативний порятунок людського життя, що згасало на операційному столі. Складна процедура безупинно тривала цілих п’ять напружених годин. Ніна працювала майже сама, спираючись лише на допомогу недосвідченої літньої медсестри Зої Булахової.
Лікарка обережно розкрила черевну порожнину й одразу виявила серйозні внутрішні ушкодження. Вона професійно зашила розірвану кишку й надійно зупинила рясну кровотечу з печінки. До восьмої години ранку прооперований пацієнт був живий, а його фізичний стан повністю стабілізувався.
Саме в цей момент сталася подія, яка згодом коштувала Ніні дванадцяти років свободи. Під час втручання досвідчена хірургиня гранично уважно оглянула краї завданої рани. Жінка миттєво усвідомила, що перед нею аж ніяк не банальна випадкова мисливська травма…
