Життя без прикрас— Підйом!
Вона рвучко сіла, прикриваючись руками, і з жахом побачила перед собою Владислава Петровича. На ній була тонка мереживна сорочка, але свекра це анітрохи не збентежило.
— У тебе десять хвилин. Привести себе до ладу й вийти до вітальні.
Марта схопила халат, тремтячими пальцями запахнула його й подивилася на годинник.
— Сьома ранку?!
Лише потім вона обернулася до іншого боку ліжка. Микити поруч не було. Він уже встав і пішов, наче нічого дивного не відбувалося.
У вітальні зібралися всі. Микита сидів на дивані, дивлячись униз. Тамара Андріївна стояла біля крісла з таким обличчям, ніби заздалегідь просила пробачення за те, що зараз буде.
— Сідай сюди, — наказав Владислав Петрович, указавши на місце поруч із сином.
Марта лишилася стояти.
— Чому ви розмовляєте зі мною так, ніби я не людина?
Микита обережно торкнувся її руки й майже беззвучно прошепотів:
— Марто, будь ласка, не починай.
Владислав Петрович навіть не змінився на обличчі.
— Від сьогодні ти живеш у моєму домі. А отже, тут для тебе діють правила, як і для всіх інших.
Він говорив спокійно, розмірено, ніби зачитував давно складений розпорядок.
— Перше. О десятій вечора всі лягають. Підйом у будні о шостій, у вихідні — о пів на восьму.
Марта кілька секунд дивилася на нього, думаючи, що недочула.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.