Роман схопив його.
«Забери свої речі. Решта моє. Ключі залиш на столі. Більше не дзвони».
Кілька рядків.
Він перечитав їх тричі.
Не міг повірити. Десять років шлюбу не закінчуються через одну п’яну фразу. Так не буває.
Він набрав її номер.
Недоступний.
Ще раз.
Те саме.
Написав повідомлення:
«Аліно, пробач. Я був ідіотом. Це просто жарт. Повернися, будь ласка».
Повідомлення не надіслалося.
Вона його заблокувала.
Роман опустився на диван. Голова гуділа від алкоголю, страху й раптової порожнечі.
Що тепер?
Квартира фактично трималася на ній. Машина була на ньому, але платежі робила вона. На картці в нього залишалася невелика сума. До зарплати — кілька днів. А майже весь дохід ішов на автомобіль і борги.
Уперше за багато років Роман всерйоз подумав про гроші.
Раніше все якось вирішувалося само собою. Треба купити продукти — вони з’являлися. Оплатити рахунки — все працювало. Інтернет не відключали, холодильник був повний, одяг випраний, вечеря стояла на плиті.
Аліна робила все це тихо.
А він навіть не помічав.
Уранці він прокинувся на дивані, в одязі. Голова розколювалася, в роті пересохло. Він пішов на кухню, відчинив холодильник і втупився всередину.
Майже порожньо.
Ні нормальної їжі, ні сніданку, ні молока. Тільки соус, зів’ялий овоч і якісь залишки.
Аліна зазвичай закуповувалася перед святами.
Тепер закуповуватися було нікому.
Роман випив води з-під крана й узяв телефон. Повідомлень від Аліни не було. Від Влади теж.
Він написав Владі:
«Зі святом. Як ти?»
Вона прочитала й не відповіла.
За годину він надіслав ще одне:
«Чому мовчиш?»
Знову прочитано.
І знову нічого.
Роман зрозумів. Після вчорашнього він став посміховиськом. При всіх. Директор фактично забрав його дружину, а він стояв, як хлопчисько, і мимрив про жарт.
Влада не хотіла мати справу з невдахою.
Наступні два дні минули каламутно. Роман сидів удома, їв те, що знайшов у шафі, пив чай без цукру й знову намагався зв’язатися з Аліною. Телефон недоступний. Пошта мовчить. У соціальних мережах він теж опинився заблокованим.
Коли після свят він вийшов на роботу, офіс зустрів його інакше.
Людей було небагато, але погляди говорили достатньо. Хтось хихотів за спиною. Хтось одразу відвертався. У кімнаті відпочинку двоє співробітників обговорювали святковий вечір.
— Бачив, як його директор поставив на місце?
— Сам винен. Не можна дружину так при всіх принижувати.
— Та він давно з Владою крутив. Усі знали.
Роман з’явився на порозі, і розмова обірвалася. Колеги зробили вигляд, що обговорюють погоду.
В обід до офісу зайшла Влада. На підборах, упевнена, ошатна. Пройшла повз Романа, навіть не повернувши голови. Зайшла до фінансового керівника. За пів години вийшла, сміючись. Чоловік провів її до ліфта, поклавши руку їй на талію.
Влада не заперечувала…
