Роман дивився на це з-за монітора, і всередині в нього все кипіло.
Отже, вона вже знайшла іншого. Старшого. Впливовішого. Вигіднішого.
Увечері квартира зустріла його темрявою. Опалення працювало, але житло здавалося нежилим. Роман увімкнув світло й озирнувся.
Усе стояло на місцях.
І все було порожнім.
Раніше Аліна зустрічала його. Питала, як минув день. Ставила чайник. Розігрівала вечерю.
Тепер не було нікого.
Він відчинив холодильник: трохи хліба, ковбаса, яйця. Напередодні він уперше за довгий час сам сходив до магазину й жахнувся цінам. Раніше він просто не звертав на них уваги.
Приготував яєчню, сів за стіл і їв мовчки, дивлячись у стіну.
Треба повернути Аліну.
Обов’язково.
Без неї він не впорається.
І цієї миті Роман із лякаючою ясністю зрозумів: річ не в коханні. Він давно її не кохав. Можливо, й ніколи не кохав по-справжньому. Він звик.
Звик, що поруч є людина, яка вирішує. Платить. Миє. Готує. Закриває проблеми до того, як вони стають його проблемами.
А що давав він?
Роман спробував згадати, коли востаннє дарував Аліні квіти без приводу. Не згадав. Коли запрошував її до ресторану? Теж ні. Коли питав про її роботу не з ввічливості, а зі справжнім інтересом? Ніколи.
Вона була тлом.
Зручним, теплим, звичним тлом його життя.
Пізно ввечері він знайшов номер Віктора Сергійовича і зателефонував.
Довгі гудки. Потім спокійний голос:
— Слухаю.
— Вікторе Сергійовичу, це Роман. Мені треба поговорити.
Пауза.
— Про що?
— Про Аліну. Вона моя дружина. Я хочу, щоб ви повернули її.
На тому кінці стало тихо.
— Романе, я нічого не забирав. Ви самі від неї відмовилися. Публічно. При свідках.
— Це був жарт.
— Ви назвали дружину образливим словом і запропонували її будь-якому чоловікові в залі. При сотнях людей. Ви справді називаєте це жартом?
Роман міцно стиснув телефон.
— Я був п’яний. Зірвався. Але вона моя дружина. Ми десять років разом.
— Була вашою дружиною, — спокійно поправив Віктор Сергійович. — Вона подає на розлучення. Документи готуються.
— Що?
— Розмову закінчено.
Гудки.
Роман жбурнув телефон на стіл.
Розлучення.
Отже, вона всерйоз. Отже, все вирішила.
Він схопився за голову. Треба було побачити її. Поговорити. Пояснитися. Вона ж добра. Завжди поступалася. Завжди пробачала.
Він знав будівлю, де вона працювала. Вирішив дочекатися її біля входу.
Наступного дня він простояв там майже дві години. Мерз, курив, переминався з ноги на ногу. Нарешті з дверей вийшла Аліна…
