Тільки тихий, важкий смуток.
Він утратив її остаточно.
І вона не шкодувала.
Бо поруч із ним вона не жила. Вона виживала.
Увечері в готелі Роман відкрив нотатки в телефоні й написав:
«Аліно, ти не прочитаєш цього, та й не зобов’язана. Я пишу для себе. Я був поганим чоловіком. Не цінував тебе, користувався тобою, принижував, сприймав твою турботу як належне. Ти заслуговувала на інше життя. І отримала його. Я радий, що ти щаслива. Пробач мені, хоча я не заслуговую на прощення».
Він не надіслав текст.
Просто зберіг.
Уранці поїхав назад.
Велике місто зникало за вікном автобуса, і Роман розумів: його життя там більше немає. Там залишилося життя Аліни — яскраве, сильне, успішне і без нього.
Минуло ще два роки.
Роман усе так само працював на складі. Мати старіла, хворіла, і він доглядав її: возив до лікарів, купував ліки, сидів поруч, коли їй було зле. Це стало його новим життям — тихим, сірим, але бодай справжнім.
З Інгою він іноді зустрічався як із другом. Вона жартувала:
— Ми з тобою обоє пошарпані життям. Тільки ти хоча б зрозумів, де помилився, а я все чекаю, що колишній одумається.
Роман не вважав себе нещасним невдахою. Він вважав себе людиною, яка отримала по заслузі.
Жорстко.
Але справедливо.
Про Аліну він більше спеціально не шукав новин. Одного разу випадково побачив повідомлення колишнього колеги: компанія, де вона працювала, вийшла на новий рівень, а Аліна отримала професійну премію як одна з найкращих керівниць року.
Він прочитав і закрив сторінку.
Щиро порадів. Без гіркоти.
Вона змогла. Може, завжди могла. Просто він тримав її в тіні, щоб самому здаватися значнішим.
Ще через рік мати тяжко захворіла. Роман узяв відпустку без оплати й сидів із нею в лікарні. Лікарі говорили обережно, прогнозів не давали.
Мати лежала під крапельницями, майже не розмовляла. Роман тримав її за руку.
Одного разу вона прийшла до тями й подивилася на нього ясніше, ніж зазвичай.
— Ти хороший син. Пробач, що стала тобі тягарем.
— Мамо, не кажи так.
— Я скоро піду. Знаю. Хочу сказати: я пишаюся тобою. Не тим, яким ти був раніше. Тим, яким став. Ти запізно, але навчився бути людиною.
— Мамо…
— Якщо колись зустрінеш жінку, не повторюй помилок. Люби не словами. Віддавай, а не тільки бери.
— Обіцяю…
