Телефон завібрував у кишені. Дзвонив Величко.
— Кириле, все гірше, ніж ми думали. Знайшли схованку Савченка. Там не тільки гроші. Земельні папери, чернетки схем, списки посередників. Храм разом із ділянкою довкола хотіли забрати під котеджі. Тебе збиралися витиснути звідси давно. Зупинка на трасі була не випадковою. За тобою стежили.
Гордієнко міцніше стиснув телефон.
— Отже, мене вели в пастку.
— Так. У твою машину планували підкинути заборонені речовини. Савченко мав «знайти» їх під час обшуку. Але ти повівся не так, як вони чекали, а поява Остапа остаточно зламала сценарій.
— Тому він так рвався в салон, — тихо промовив священник. — Я відчував фальш, але не бачив усієї картини.
— Згортки знайшли в схованці службової машини. Експертиза вже працює. Тепер там не тільки побори й перевищення, а ще й фальсифікація доказів. Савченко заговорив по-справжньому. Називає чиновників, помічників суддів, тих, хто прикривав скарги. Почалося велике чищення.
Гордієнко подякував другові й завершив розмову. Він сів на лаву біля входу до храму. Вечірня прохолода торкалася обличчя, за садом шуміли дерева, у траві тонко сюрчав цвіркун. Але мирна ніч раптом здалася йому тонкою завісою перед небезпекою. Він думав, що наступив на дрібну дорожню гниль, а виявилося — зачепив голову змії, яка вже обвила його дім.
Тієї ночі сон не прийшов. Священник ходив подвір’ям, перевіряв замки, прислухався до кожного шереху. Ближче до півночі біля воріт майнули дві тіні. Вони майже безшумно перемахнули через огорожу. У руках у них були каністри…
