Життя без прикрасЯрина взяла листівку двома пальцями. Усередині великими нерівними літерами було написано: «Пробач. Я був неправий. Повернися. Т.»
Вона всміхнулася втомлено. Таке вже бувало. Після особливо гучних сварок Тарас міг вимити кухню, купити квіти, кілька днів говорити тихіше, ніж звичайно. А потім усе поверталося: жарти, відмахування, мама на першому місці, Ярина десь поруч, але не в центрі його уваги.
Вона пройшла до спальні, дістала велику валізу й почала складати речі: одяг, взуття, документи, косметику, робочі папери, улюблений шарф. Вона не знала, коли повернеться сюди і чи повернеться взагалі, тому брала все справді потрібне. Кімната, у якій вона прожила сім років, раптом перестала бути домом. Лишилися шафи, полиці, запах чужої звички.
Кожна річ озивалася пам’яттю. Ось сукня, у якій вона колись чекала Тараса з роботи, сподіваючись на примирення після чергової сварки. Ось шарф, який він одного разу назвав «бабським» і довго сміявся, поки вона не прибрала його подалі. Тепер вона складала все без метушні, ніби повертала собі право вирішувати, що в її житті важливе.
Звук дверей, що відчинялися, змусив її завмерти. У коридорі пролунали кроки, і за секунду у дверях з’явився Тарас.
— Ярино… — він зупинився. На обличчі майнула радість, але відразу згасла, коли він побачив валізу. — Ти повернулася?
— Ні. Я по речі.
Він подивився на складений одяг.
— Тобто ти йдеш?
— Так. Поживу в мами, поки не вирішу питання з житлом.
— Але ж я вибачився! — він різко вказав у бік кухні. — Прибрався, квіти купив. Що тобі ще треба?
— Повагу, — спокійно відповіла Ярина. — Не на два дні після сварки, а щодня. Я хочу бути дружиною, а не прислугою, не мішенню для жартів і не людиною, яку можна виставити смішною перед гостями.
— Я тебе поважаю. Просто не думав, що ти так відреагуєш.
— От саме. Ти не думав. Тобі було важливіше потішити маму й розсмішити себе, ніж не завдати болю мені. І це не один випадок, Тарасе. Це триває роками.
Він хотів заперечити, але не відразу знайшов слова. Ярина бачила це коротке замішання й уперше не кинулася допомагати йому вийти з незручності. Раніше вона сама згладжувала такі паузи, сама підказувала виправдання, сама робила вигляд, що все не так серйозно. Тепер мовчання працювало не проти неї, а на неї.
Він сів на край ліжка, розгублений і злий водночас.
— Ти не можеш зруйнувати шлюб через один дурний жарт.
— Не через один. Через сотні дрібних принижень, які ти називав гумором. Через те, що твоя мати вирішувала за нас двох. Через те, що я завжди була недостатньо хорошою.
— Це неправда. Я люблю тебе.
— Любов видно у вчинках. Твої вчинки кажуть інше.
Вона зачинила валізу.
— Я подам на розлучення. Квартира твоя, я не претендуватиму на неї. Краще вирішити все спокійно.
— Ти з глузду з’їхала, — прошепотів він. — Це Дарина тобі навіяла? Чи твоя мати? Вони завжди мене недолюблювали.
— Це моє рішення. Мабуть, перше по-справжньому моє за дуже довгий час.
Вона взяла валізу й пішла до дверей. Тарас схопився.
— Зачекай. Ти не можеш просто так піти. А ми?
Ярина озирнулася на порозі.
— Прощавай, Тарасе. Щодо документів я зв’яжуся через юриста.
Він не пішов за нею. Може, був приголомшений. Може, все ще чекав, що вона зупиниться сама. Але Ярина вже вийшла.
На сходах вона мало не зіткнулася з Оксаною Степанівною.
— Ой! — свекруха відсахнулася й побачила валізу. — Це що? Куди зібралася?
— Іду від вашого сина.
Оксана Степанівна кілька секунд дивилася на неї мовчки.
— Через ту дурницю? Ну й характер. Роздула трагедію.
— З характером у мене все гаразд. Це ви навчили Тараса принижувати близьких і називати це жартом. Тепер зможете володіти ним без мене. Насолоджуйтеся.
Свекруха побагровіла.
— Та як ти смієш? Невдячна! Після всього, що він для тебе зробив!
— Прощавайте, Оксано Степанівно.
Ярина обійшла її й почала спускатися.
— Та кому ти потрібна, крім мого сина? — крикнула свекруха навздогін. — Спробуй повернутися, він тебе не прийме!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.