Життя без прикрасВона лежала безмовно, наче справжня казкова спляча наречена, що лише чекає на поцілунок свого вірного принца, аби прокинутися від довгого тяглого сну. Навколо її останнього траурного ложа тісним непорушним кільцем стояли глибоко опечалені, цілком розбиті тим страшним горем численні родичі та вірні друзі сім’ї. А її вбита невідворотним горем, миттєво постаріла за кілька місяців мати рвалася в голос, розбиваючи свої худі тремтячі руки.
Поруч, біля самого узголів’я безчасно померлої, немов окам’янілий наглядач, завмер блідий, сильно осунувшийся від безсонних ночей і виплаканих сліз Олексій. Він міцно, аж до побіління суглобів і кісточок пальців, стискав у своїх тремтячих холодних руках неймовірно красивий, але так моторошний прощальний букет живих квітів. Він стояв зовсім нерухомо, наче витесаний із мармуру, і лише беззвучно, не приховуючися від натовпу, проливав великі нестерпно мужні сльози на полірований край труни.
Молодий, розбитий горем юнак назавжди, безповоротно прощався зі своєю першою, єдиною й неповторною, так несправедливо короткою, але такою яскравою й чистою любов’ю. Іскренно, не стримуючи емоцій, навзрид плакала вся їх велика громада, провожаючи в останню печальну путь цю так передчасно втрачену дівчину. І всім здавалося, що разом зі скорботними людьми дуже гірко плакав саме сіре, низько нависле зимове небо, щомиті співчуваючи цій невідворотній людській втраті.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.