Чоловіка дбайливо перенесли на ноші. Пес ступив слідом, потім іще крок. Коли ноші підняли й понесли до машини, вівчарка рушила поруч, тримаючись біля ніг медиків. Біля самої машини її довелося м’яко відтіснити, щоб занести пацієнта всередину. Вона не розуміла, чому її не пускають одразу, скавучала, переступала лапами по мокрому асфальту й дивилася то на двері, то на людей.
— Не кинемо ми його, — тихо сказав хтось із бригади, хоча було незрозуміло, кому саме адресовані ці слова: собаці, самому собі чи всім одразу.
Машина рушила. Німецька вівчарка рвонула слідом. Спочатку вона бігла зовсім поруч, потім відстала, але все одно продовжувала мчати за швидкою, аж поки та не зникла далі дорогою. Медики бачили її в дзеркалах і крізь заднє скло: темна постать на мокрому асфальті, вперта, тривожна, не здатна здатися.
У лікарні чоловіка прийняли одразу. Його стан виявився серйозним, і його швидко повезли туди, де могли надати необхідну допомогу. Бригада передала лікарям усе, що встигла помітити: де його знайшли, як він лежав, як дихав, які ознаки проявлялися в перші хвилини. Усе відбувалося швидко, у звичному лікарняному ритмі, але розмова про собаку виникала знову й знову. Медики не могли позбутися думки, що без неї вони просто проїхали б повз. Дорога була порожня, кущі густі, чоловік лежав так, що з машини його неможливо було помітити.
А німецька вівчарка все ж дісталася лікарні.
Вона з’явилася біля входу не одразу. Шерсть на боках потемніла від вологи, лапи були брудні, дихання часте. Пес стояв біля стін, дивився на двері й не відходив. Коли хтось із персоналу намагався м’яко відвести його далі, він повертався на те саме місце. Він не кидався на людей, не гавкав без причини, але весь його вигляд говорив: він не піде, доки не зрозуміє, що сталося з господарем.
Працівники лікарні швидко дізналися цю історію. Спочатку від бригади, потім від тих, хто бачив вівчарку біля входу. Хтось виніс їй воду, хтось знайшов трохи їжі. Пес їв неохоче, радше з довірливої ввічливості до людей, ніж від справжнього бажання. Він підводив голову на кожен звук дверей, здригався, коли повз проходили каталка чи медсестра в білому халаті, і знову завмирав, дослухаючись…
