Марія подивилася на неї уважно. Раніше вона шукала б у собі правильну відповідь, ввічливу, обережну. Тепер втомилася від обережності.
— Я отримала своє місце у власному житті. А ви своє ще можете врятувати, якщо скажете правду.
Наталія всміхнулася, але в очах у неї майнув страх.
Правду вона сказала не відразу. Тільки після того, як Віктор уклав угоду зі слідством і почав давати свідчення. Він не захотів брати все на себе. Розповів, як Наталія після смерті матері боялася, що Рашид “утопить гроші в благодійності”, як вони вирішили перевести фонд під контроль, як приміщення центру збиралися продати під апартаменти, а виручку провести через пов’язані фірми. Розповів і про фотографію біля нотаріальної контори, і про повідомлення з погрозою, і про те, що вечерю після весілля обрали спеціально: чим публічніше приниження, тим менше шансів, що Марія потім заговорить.
Коли Рашид почув це в кабінеті слідчого, він довго мовчав. Потім вийшов надвір, сів на сходи й закрив обличчя руками. Марія стояла неподалік. Їй не хотілося його жаліти — не так, як раніше. Але вона підійшла й сіла поруч.
— Я думав, що захищаюся від зради, — сказав він глухо. — А сам зрадив першим.
Марія дивилася на перехожих. Хтось ніс пакет із хлібом. Хтось сварився телефоном. Світ не зупинився від їхньої правди.
— Головне, що ти зупинився, — сказала вона. — Не всі це роблять.
Він повернув до неї обличчя.
— Ти досі носиш обручку.
Марія й сама подивилася на свою руку. Обручка лишилася. Вона звикла до неї, як до шраму, який іноді болить на погоду.
— Вона нагадує мені не тільки про тебе.
— Про що?
— Про те, що я не повинна зраджувати себе, навіть якщо люблю.
Рашид кивнув. У його очах був біль, але без образи.
— Я чекатиму. Не вимагатиму. Просто чекатиму, поки ти вирішиш.
— А якщо не вирішу так, як ти хочеш?
Він ковтнув.
— Значить, вчитимуся жити з наслідками.
Це була перша відповідь, після якої Марії не захотілося втекти.
До літа “Теплий дім” відкрив майстерню на першому поверсі. Там поставили швейні машини, великий стіл для крою і шафи з тканинами. Жінки вчилися шити постільну білизну, дитячі рюкзаки, прості сукні. Марія вела заняття двічі на тиждень. Іноді приходила Ліза й робила криві прихватки, гордо називаючи їх дизайнерськими.
На відкритті не було стрічок і гучних промов. Ольга сказала коротко:
— Цей дім урятували не гроші. Гроші допомогли. А врятували його люди, які в потрібний момент не відвернулися.
Марія стояла біля вікна й дивилася, як Рашид допомагає хлопчикові прикрутити ніжку до табурета. Хлопчик командував ним упевнено:
— Не туди. Криво. Дядьку Рашиде, ви взагалі вмієте?
