— Звісно. Щойно тебе випишуть.
— І піцу замовимо. Велику. Щоб сиру було більше, ніж тіста.
— Найбільшу.
Він прибрав телефон і обережно стиснув її долоню.
— Більшу за наш кухонний стіл.
Ліка уважно подивилася на нього. У її погляді було щось надто доросле, і Матвієві стало не по собі.
— Тату, тільки не роби такого обличчя. Ти зараз страшніший за всі уколи.
Через три ночі, близько другої, вона покликала його.
Матвій схопився відразу. Він давно спав одягнений і прокидався від будь-якого руху.
— Ліко, що сталося? Боляче?
— Ні. Сядь поруч.
Він сів на край ліжка. Вона взяла його за руку з несподіваною серйозністю.
— Тату, якщо мене раптом не стане, перевір Капітана. Усередині записи. Послухай один. Нікому не кажи, гаразд?
— Ліко, припини. Ми скоро додому. Ти забула про піцу й кошеня?
Вона повільно похитала головою.
— Пообіцяй.
— Ліко…
— Тату, будь ласка. Просто пообіцяй.
Він ковтнув, відчуваючи, як у горлі піднімається щось важке.
— Обіцяю.
Він поправив їй ковдру, погладив по плечу, і вони більше не говорили про це. Матвій переконав себе, що це лікарняний страх. Дитяча тривога. Слова, які з’являються, коли навколо ліки, крапельниці й білі стіни.
Він думав: за рік вони сміятимуться з цього на кухні. Ліка обов’язково скаже щось їдке й точне, як уміла тільки вона.
Потім, уже після всього, він зрозумів, чому вона не сказала прямо. Лариса й Артур навіювали їй, що тата не можна тривожити. Що він утомлюється, працює, може захворіти. Ліка берегла його навіть тоді.
Вона кілька разів намагалася почати розмову, але поруч незмінно хтось опинявся. То тітка Лариса зазирала, то дядько Артур з’являвся «на хвилинку». Вони ніби відчували, коли дитина збирається сказати зайве.
За тиждень Ліки не стало.
На прощанні Матвій стояв із плюшевим зайцем у руках і мовчав. Люди переглядалися: дорослий чоловік, величезні долоні, робітничі плечі — і дитяча іграшка, притиснута до грудей.
Хтось торкнув його за плече й сказав:
— Тримайся. Їй тепер там спокійно.
Матвій подивився так, що людина відразу прибрала руку.
Уночі він сидів у Лікій кімнаті без світла. Навколо були її речі: малюнки на стіні, склянка з фломастерами, маленька щітка для волосся, коробка із заколками. Він тримав Капітана біля грудей і раптом відчув усередині іграшки щось тверде.
Матвій завмер.
Пальцями знайшов старий шов на боці, взяв ножиці зі столу й обережно розпоров нитки. Усередині, серед набивки, лежав дитячий смарт-годинник. Той самий, який він купив пів року тому, щоб Ліка могла дзвонити з палати. З кнопкою тривоги й записом голосу.
Лариса тоді сказала, що годинник, мабуть, десь загубився в лікарні.
Він не загубився.
Ліка його сховала…
