Життя без прикрасБогдан стояв, боячись навіть глибоко вдихнути, поки Степан Васильович вів далі:
— У понеділок рівно о восьмій з’явишся у відділ кадрів. На попередній посаді ти більше не працюєш. Там тобі запропонують перейти на посаду майстра складної виробничої дільниці. Погодишся — матимеш пів року, щоб довести, що вмієш відповідати за свої рішення. Припустишся серйозної помилки — будемо прощатися. Усе зрозумів?
— Зрозумів, Степане Васильовичу, — майже нечутно відповів Богдан, опустивши голову.
— От і добре.
Рибалки, які ще недавно мовчки слухали його вихваляння, позадкували до виходу й невдовзі поїхали. Богдан залишився сам перед дружиною, донькою, родичами й своїм керівником. За столом зберігалася напружена тиша. Юрій Миколайович дивився на зятя з такою неприхованою відразою, що тому хотілося зникнути.
Валентина Григорівна лагідно гладила Софію по голові, а дівчинка здивовано поглядала на притихлого, брудного батька. Оксана підвелася з-за столу. Тепер у її рухах відчувалися спокій і внутрішня сила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.