Катерина відчула тягар, зовсім не схожий на біль від побоїв. За одну ніч вона відстояла землю, пережила зраду братів і витримала облогу. Але вигляд чоловіка, який збирався поїхати, ранив її найдужче. Вона повільно спустилася сходами й підійшла до загону, намагаючись не кривитися при кожному кроці.
— Повертаєшся в гори? — спитала вона.
Остап затягнув ремінь на сумці не відразу. Потім обернувся. Денне світло сріблило пасма в його бороді, а втомлені блакитні очі вже не здавалися такими холодними, як уночі.
— За кілька місяців зима. До неї треба встигнути поставити пастки.
— Із простріленою ногою ти далеко не зайдеш. Рана запалиться ще до першого перевалу.
— Бувало й гірше, — м’яко заперечив він.
Катерина підійшла ближче й схрестила руки на грудях.
— Ти дуже впертий, Остапе Гайдуку. Але після цієї ночі тут роботи вистачить надовго. Двері треба знову навісити, вікна вставити, огорожу підняти. З пошкодженим плечем і перев’язаними ребрами я сама не впораюся. А ти, наскільки я встигла помітити, однаково впевнено тримаєш і гвинтівку, і молоток.
Остап подивився на залиту світлом долину. Удалині знову паслася худоба, після дощу поля здавалися особливо зеленими, а розбитий дім нагадував про те, що їм довелося пережити разом. Однак його погляд знову й знову повертався до Катерини. У ній поєднувалися сила, душевне тепло й незалежність, яких він раніше ні в кому не зустрічав.
Перед ним лежав звичний шлях: піднятися до лісу, знову розвести самотнє вогнище й розчинитися серед гір до наступного сезону. Ще вчора такий вибір не потребував би роздумів. Тепер же тиша вершин здавалася не спокоєм, а порожнечею, а розбитий дім — місцем, звідки не хотілося йти. Самотність більше не нагадувала свободу. Остап відклав дорожню сумку на землю.
Підійшовши до Катерини, Остап обережно прибрав з її забитої щоки вологе пасмо. Його мозолясті пальці торкнулися її обличчя з несподіваною ніжністю.
— Гадаю, звірі обійдуться без мене один сезон. Для мене буде за честь допомогти тобі все відновити. Звісно, якщо дозволиш.
Катерина всміхнулася — відкрито, спокійно й без звичної настороженості.
— Тоді бери молоток, горянине. Роботи в нас і справді багато.
