Артем попросив у робітників інструмент. Ті завагалися: мовляв, папери, заборона, небезпека. Він усміхнувся:
— Якщо небезпека і була, то вона стоїть перед вами жива.
Один із чоловіків, який досі тримав край труни, насупився.
— А вона ж і справді надто легка. Для людини не схоже.
Цей довід виявився переконливішим за будь-які папери. Працівник збігав до машини, приніс ломик. За кілька хвилин кришка піддалася.
Усередині лежав шматок дерева.
Натовп вибухнув шепотом, обуренням, переляканими здогадками. Хтось вимовив ім’я Вікторії. Хтось згадав, як швидко вона втекла. Хтось перехрестився й відступив назад.
Артем і Ніна сіли на лавку біля сусідньої огорожі. Він обіймав матір, вона трималася за нього обома руками. Про Вікторію йому вже сказали, але він тільки втомлено махнув рукою.
— Потім, — сказав він. — Тепер часу вистачить розібратися.
Невдовзі на цвинтар приїхали правоохоронці. Цікавих відтіснили, труну оглянули, з Артемом коротко поговорили й попросили пізніше приїхати для офіційних свідчень. Так закінчився найстрашніший і найнеймовірніший день у житті Ніни.
Удома, коли вона нарешті зігрілася й змогла слухати без тремтіння, Артем розповів усе.
Під час катастрофи він до останнього допомагав іншим членам команди перебратися в рятувальний човен. Хвиля вдарила несподівано. Його накрило водою, закрутило, потягло вниз. Далі — темрява.
Отямився він уночі на березі. Голова розколювалася, тіло не слухалося, одяг прилип до шкіри, зуби цокотіли від холоду. Він не розумів, де перебуває і скільки часу минуло. Спробував підвестися, але світ пішов обертом.
Удалині блимнуло світло ліхтаря.
— Допоможіть… — хотів крикнути Артем, але голос зірвався на хрип.
Ліхтар наблизився. Промінь ударив йому в обличчя.
— Артеме? — пролунав знайомий голос. — Ти живий?
Це був Денис.
Вони дружили понад рік. Денис служив у місцевому правоохоронному органі, його батько обіймав там високу посаду. З вигляду він був простим, веселим, відкритим хлопцем. Познайомила їх Вікторія: сказала, що вони з Денисом давно знають одне одного. Чоловіки іноді вибиралися разом на природу, розмовляли, сміялися, Денис часто бував у них удома. Він казав, що мріє про родину, але поки не зустрів ту саму жінку.
Тієї ночі Денис разом з іншими обстежував берег після катастрофи. І першим натрапив на Артема.
— Денисе, допоможи, — насилу вимовив Артем. — Голова ніби кам’яна.
— Зараз, друже…
